Marka Evaņg̒elijs 5
1 Un tie nonāca viņpus jūras, Gadariešu tiesā.
І перевезлись на той бік моря, у землю Гадаринську.
2 Un Viņam no laivas izejot tūdaļ sastapās no kapiem cilvēks ar nešķīstu garu;
І скоро вийшов Він із човна, зараз зустрів Його чоловік із гробів у дусї нечистому,
3 Tam bija sava mītne kapos, un neviens viņu nevarēja ne ar ķēdēm saistīt.
що домував між гробами, і навіть залїзами ніхто не міг його звязяти:
4 Jo tas ar pinekļiem un ķēdēm daudzkārt bija saistīts; bet viņš salauza tās ķēdes un sarāva tos pinekļus, un neviens to nespēja valdīt.
часто бо заковувано його в кайдани й заліза, й розривав залїза на собі, й ламав кайдани, й ніхто його не здолїв угамувати.
5 Un tas bija vienmēr naktīm un dienām kalnos un iekš kapiem, brēkdams un sevi ar akmeņiem sizdams.
І по всяк час у ночі і в день пробував він у горах та гробах, кричавши, та бивши себе каміннєм.
6 Bet Jēzu no tālienes ieraudzījis, tas skrēja un metās priekš Viņa zemē
Побачивши ж Ісуса оддалеки, прибіг та й уклонив ся Йому,
7 Un brēca ar stipru balsi un sacīja: “Kas man ar Tevi, Jēzu, Tu Dieva, Tā Visaugstākā, Dēls? No Dieva puses Tevi lūdzu, nemoki mani!”
і, закричавши голосом великим, каже: Що мені й Тобі, Ісусе, Сину Бога Вишнього? Заклинаю Тебе Богом, не муч мене.
8 Jo Viņš uz to sacīja: “Izej, tu nešķīstais gars, no tā cilvēka.”
(Рече бо йому: Вийди, душе нечистий, з чоловіка. )
9 Un Viņš tam jautāja: “Kāds tev vārds?” Un tas atbildēja sacīdams: “Vārds man leģions, jo mēs esam daudz.”
І спитав його: Яке імя твоє? І відповів, кажучи: Імя моє Легион, бо нас багато.
10 Un tas Viņu ļoti lūdza, lai Viņš tos no tā apgabala neizdzītu.
І благав Його вельми, щоб не висилав їх геть із тієї сторони.
11 Bet tur pie tā kalna bija liels cūku pulks ganos.
Пас ся ж там поблизу гір великий гурт свиней.
12 Un visi tie velni Viņu lūdza sacīdami: “Sūti mūs tais cūkās, ka tanīs ieskrienam.”
І благали Його всї біси, кажучи: Пішли нас у свинї, щоб ми ввійшли в них.
13 Un tūlīt Jēzus tiem to ļāva, un tie nešķīstie gari izgājuši ieskrēja tais cūkās; un tas cūku pulks no kraujas iegāzās jūrā (bet to bija pie divtūkstoš) un noslīka jūrā.
І зараз дозволив їм Ісус. І вийшовши нечисті духи, увійшли в свині; і кинув ся гурт із кручі в море, (було ж їх тисяч зо дві, ) та й потонули в морі.
14 Un tie cūku gani bēga un stāstīja pilsētā un uz lauka; un tie izgāja raudzīt, kas bija noticis.
А ті, що пасли свинї, побігли, та й розказали в городі і в селах. І повиходили дивитись, що се сталось.
15 Un tie nāca pie Jēzus un ieraudzīja to velna apsēsto tur sēžam, apģērbtu un pie pilna prāta, to pašu, kam tas leģions bijis; un tie izbijās.
І приходять до Ісуса, й бачять біснуватого; сидить одягнений і при розумі, того, що мав Легиона, та й полякались.
16 Un tie, kas to bija redzējuši, viņiem stāstīja, kā tam velna apsēstam bija noticis, un par tām cūkām.
І розказували їм ті, що бачили, що сталось біснуватому, й про свині.
17 Un tie sāka Viņu lūgt, lai no viņu robežām aizejot.
І почали вони просити Його вийти з їх гряниць.
18 Un kad Viņš kāpa laivā, tas velna apsēstais Viņu lūdza, ka pie Viņa varētu palikt.
І як увійшов Він у човен, просив Його той, що був біснуватий, щоб бути з Ним.
19 Bet Jēzus to neļāva, bet uz to sacīja: “Ej savās mājās pie tiem savējiem un stāsti tiem, kādas lietas Tas Kungs tev darījis, un kā Viņš par tevi apžēlojies.”
Ісус же не дозволив йому, а рече до него: Йди до дому твого до твоїх, і розкажи їм, що тобі Господь зробив, і як помилував тебе.
20 Un tas nogāja un sāka sludināt pa tām desmit pilsētām, ko Jēzus tam bija darījis, un visi brīnījās.
І пійшов і почав проповідувати в Десятиградї, що зробив йому Ісус; і всі дивувались.
21 Un kad Jēzus atkal laivā bija pārcēlies uz otru malu, tad daudz ļaužu pie Viņa sapulcējās, un Viņš bija jūrmalā.
А як переплив Ісус човном ізнов на той бік, зібралось багато народу до Него; а був Він над морем.
22 Un redzi, tad nāca viens no tiem baznīcas priekšniekiem, Jaīrus ar vārdu; un Viņu redzēdams, tas krita Viņam pie kājām,
І ось приходить один із школьних старшин, на ймя Яір, і, побачивши Його, упав у ноги Йому,
23 Un Viņu ļoti lūdza sacīdams: “Mana meitiņa guļ uz nāvi, lūdzams, nāc un uzliec tai rokas, ka viņa top vesela un dzīvo.”
і вельми благав Його, говорячи: Дочка моя кінчить ся, прийди й положи на неї руки, нехай одужає і буде жива.
24 Un Viņš ar to nogāja. Un daudz ļaužu Viņam gāja pakaļ un Viņu spieda.
І пійшов із ним, і слїдом за Ним пійшло багато народу, й тиснулись до Него.
25 Un tur bija viena sieva, tai jau divpadsmit gadus bija asinssērga.
Жінка ж одна, що була в кровотічі років дванайцять,
26 Un tā daudz bija cietusi no daudz ārstiem un visu savu nabadzību iztērējusi un nekādu palīdzību nebija atradusi, bet tā sērga bija vēl niknāka palikusi.
і багато витерпіла від многих лїкарів, і витратила все, що мала, й нїякої пільги не дїзнала, а ще більш їй погіршало,
27 Šī par Jēzu dzirdējusi nāca ļaužu pulkā no aizmugures un aizskāra Viņa drēbes.
почувши про Ісуса, приступила між народом іззаду, та й приторкнулась до одежі Його.
28 Jo tā sacīja: “Ja vien Viņa drēbes aizskaršu, tad tapšu vesela.”
Казала бо: Що, коли до одежі Його приторкнусь, спасу ся.
29 Un tūdaļ viņas asins avots izsīka; un viņa noprata pie savām miesām, ka no tās kaites bija dziedināta.
І зараз висохло жерело крові її і почула вона в тїлї, що спїлилась од недуги.
30 Un Jēzus tūdaļ pie Sevis nomanīdams, ka spēks no Viņa izgājis, apgriezās uz tiem ļaudīm un sacīja: “Kas Manas drēbes aizskāris?”
І зараз Ісус, почувши в собі, що сила вийшла з Него, обернувшись між народом, рече: Хто приторкнувсь до одежі моєї?
31 Un Viņa mācekļi uz Viņu sacīja: “Tu redzi, ka tie ļaudis Tev virsū mācās, un Tu saki: kas Mani aizskāris?”
І казали Йому ученики Його: Ти бачиш, як народ товпить ся до Тебе, та й питаєш: Хто приторкнув ся до мене?
32 Un Viņš skatījās apkārt, to ieraudzīt, kas to bija darījusi.
І позирнув Він кругом, щоб побачити ту, що се зробила.
33 Bet tā sieva bīdamies un drebēdama zināja, kas pie viņas bija noticis, nāca un krita Viņa priekšā pie zemes un Viņam visu to patiesību izteica.
Жінка ж, злякавшись і затрусившись, знаючи, що сталось із нею, приступила, та й упала перед Ним, та й сказала Йому всю правду.
34 Bet Viņš uz to sacīja: “Mana meita, tava ticība tev palīdzējusi. Ej ar mieru un paliec vesela no tavas kaites.”
Він же рече їй: Дочко, віра твоя спасла тебе. Йди з упокоєм, і будь здорова від недуги твоєї.
35 Viņam to vēl runājot, kādi no tā baznīcas priekšnieka nāca un sacīja: “Tava meita jau nomirusi, ko tu To Mācītāju vēl apgrūtini.”
Ще говорив Він, приходять від школьного старшини, кажучи: Що дочка твоя вмерла; на що ще трудиш учителя?
36 Bet Jēzus to vārdu, ko tie teica, dzirdējis, sacīja uz to baznīcas priekšnieku: “Nebīsties, tici vien!”
Ісус же, почувши сказане слово, рече зараз школьному старшинї: Не лякайсь, тільки віруй.
37 Un Viņš neļāva nevienam Sev līdz iet kā vien Pēterim un Jēkabam un Jānim, Jēkaba brālim.
І не дозволив нікому йти з собою, тільки Петрові, та Якову, та Йоанові, брату Якова.
38 Un Viņš nāca tā baznīcas priekšnieka namā un redzēja troksni un ļaudis daudz raudam un kaucam.
І приходить у господу до школьного старшини, й бачить трівогу, й плачущих, і голосячих вельми.
39 Un Viņš iegājis uz tiem sacīja: “Ko jūs dariet troksni un raudiet? Tas bērns nav miris, bet guļ.”
І, ввійшовши, рече їм: Чого трівожетесь та голосите? Дївча не вмерло, а спить.
40 Un tie Viņu izsmēja. Bet Viņš visus izdzina un ņēma pie Sevis tā bērna tēvu un māti un tos, kas līdz ar Viņu bija, un iegāja, kur tas bērns gulēja.
І насьміхали ся з Него. Він же, виславши всїх, бере батька та матір дівчинки, й тих, що з Ним, і ввіходить, де дівча лежало.
41 Un Viņš satvēra tā bērna roku un sacīja uz to: “Talita, kūmi!” Tas ir tulkots: “Meitiņa, Es tev saku, celies augšām!”
Ї, взявши дівча за руку, рече їй: Талита куми, що єсть перекладом: Дівчинко, тобі глаголю: встань.
42 Un tā meitiņa tūlīt cēlās un staigāja; jo tā bija divpadsmit gadus veca. Un tie iztrūcinājās ar lielu iztrūcināšanos.
І зараз устало дівча, й ходило, бо було дванайцяти років. І дивувались дивом великим.
43 Un Viņš tiem stipri piekodināja, ka neviens to nedabūtu zināt, un lika tai dot ēst.
І пильно наказав їм, щоб ніхто не довідав ся про се; й казав дати їй їсти.
