Lūkas Evaņg̒elijs 24
1 Bet pirmajā nedēļas dienā it agri, gaismai austot, tās sievas nāca pie kapa un nesa tās svaidāmās zāles, ko tās bija sataisījušas. Un vēl kādas citas bija līdz ar tām.
Первого ж дня тижня, вельми рано, прийшли вони на гріб, несучи, що наготовили, пахощі, і другі з ними.
2 Un tās atrada to akmeni no kapa noveltu,
Знайшли ж камінь відкочений від гробу.
3 Un gāja iekšā un Tā Kunga Jēzus miesas neatrada.
І ввійшовши не знайшли тїла Господа Ісуса.
4 Un notikās, kad tās nezināja, ko darīt, redzi, tad pie tām divi vīri piestājās, kam drēbes spīdēja tā kā zibens.
І сталось, як здумілись вони від сього, ось два Чоловіки стояли перед ними в шатах ясних.
5 Un kad tās pārbijušās galvu nokāra, viņi uz tām sacīja: “Ko jūs meklējat to dzīvo pie mirušiem?
Як же полякались вони й нахилили лице до землї, рекли до них: Чого шукаєте живого між мертвими?
6 Viņš nav šeitan, bet ir uzcēlies. Pieminiet, ko Viņš jums runājis, vēl būdams iekš Galilejas,
Нема Його тут, а встав. Згадайте, як Він промовляв до вас, ще бувши в Галилеї,
7 Sacīdams: Tam Cilvēka Dēlam būs tapt nodotam grēcinieku rokās un tapt krustā sistam un trešā dienā augšām celties.”
глаголючи: Що мусить Син чоловічий бути виданим у руки чоловіків грішників, і бути рознятим, і третього дня воскреснути.
8 Un tās pieminēja Viņa vārdus.
І згадали слова Його,
9 Un atpakaļ griezušās no kapa tās to visu pasludināja tiem vienpadsmit un visiem citiem.
і, вернувшись од гробу, сповістили про се все одинайцятьох і всїх инших.
10 Un tur bija Marija Madaļa un Joanna un Marija, Jēkaba māte, un tās citas ar tām, tās tiem apustuļiem to sacīja.
Була ж Мария Магдалина, та Йоанна, та Мария Яковова, й инші з ними, шо оповідали перед апостолами се.
11 Un viņu vārdi tiem likās kā pasakas, un tie viņām neticēja.
І явились перед ними яко видумка слова їх, і не поняли віри їм.
12 Un Pēteris cēlās, tecēja pie tā kapa un locīdamies paskatījās un redzēja tos autus pie malas liktus, un aizgāja, pats pie sevis brīnīdamies par to, kas bija noticis.
Петр же, вставши, побіг до гробу; й нахилившись побачив тільки полотно, що лежало, й пійшов, сам у собі дивуючись тим, що сталось.
13 Un redzi, divi no tiem gāja tanī pašā dienā uz kādu pilsētiņu, kas bija no Jeruzālemes labu jūdzi (zemes) tālu, ar vārdu Emmaūs.
І ось двоє з них ійшло того ж дня на село, зване Емаус, гоней з шістьдесять од Єрусалиму.
14 Un tie runāja savā starpā par visām tām lietām, kas bija notikušas.
І розмовляли вони між собою про все те, що стало ся.
15 Un gadījās, kad tie tā runāja savā starpā, arī pats Jēzus pie tiem piegāja un līdz ar tiem staigāja.
І сталось, як розмовляли вони та перепитувались, і сам Ісус наближившись, ійшов з ними.
16 Bet viņu acis tapa turētas, ka tie Viņu nepazina.
Очі в їх були вдержані, щоб не пізнали Його.
17 Un Viņš uz tiem sacīja: “Kādas tās runas, ko jūs runājat savā starpā uz ceļa un esat tik noskumuši?”
Рече ж до них: Що се за речі, про котрі розмовляєте між собою йдучи, та сумуєте?
18 Tad viens ar vārdu Kleopas atbildēja un uz Viņu sacīja: “Vai tad tu viens esi tāds svešinieks Jeruzālemē, kas nezina, kas šinīs dienās tur noticis?”
Озвав ся ж один, на ймя Клеопа й каже до Него: Хиба Ти один захожий у Єрусалимі, і не знаєш, що стало ся в йому сими днями?
19 Un Viņš uz tiem sacīja: “Kas tad?” Un tie uz Viņu sacīja: “Tas ar Jēzu no Nacaretes, kas bija pravietis, varens darbos un vārdos priekš Dieva un visiem ļaudīm,
І рече їм: Що ж таке? Вони ж сказали Йому: Про Ісуса Назарянина, що був муж пророк, сильний ділом і словом перед Богом і всїм народом,
20 Kā to mūsu augstie priesteri un virsnieki ir nodevuši pie pazudināšanas uz nāvi un Viņu situši krustā.
як видали Його архиєреї та князї нащі на суд смертний і розпяли Його.
21 Bet mēs cerējām, ka Viņam bija Israēli atpestīt; un pār visu to šodien ir tā trešā diena, ka šīs lietas ir notikušas.
Ми ж уповали, що се Він, що має збавити Ізраїля; а до всього того третій се день іде сьогоднї, як се стало ся;
22 Tad arī kādas no mūsu sievām mūs izbiedējušas; tās agri bijušas pie kapa,
тільки ж і жінки деякі з наших налякали нас, бувши рано при гробі
23 Un Viņa miesas neatradušas, nāk un saka, ka esot eņģeļu parādīšanu redzējušas, kas saka, Viņš esot dzīvs.
і, не знайшовши тїла Його, прийшли оповідуючи, що явленнє ангелів бачили, котрі глаголють, що Він живий.
24 Un kādi no mums nogāja pie kapa un atrada tā, kā tās sievas sacīja, bet Viņu pašu tie neredzēja.”
І пійшли деякі з наших до гробу, й знайшли так, як і жінки казали; Його ж не бачили.
25 Tad Viņš uz tiem sacīja: “Ak jūs nesaprašas un sirds kūtrie, ka jūs negribat ticēt visu to, ko tie pravieši sludinājuši!
І рече Він до них; о безумні і лїниві серцем вірувати всьому, що промовили пророки!
26 Vai Kristum tā nebija jācieš un jāieiet Savā godībā.”
Чи не мусїв се терпіти Христос і ввійти в славу свою?
27 Pēc iesākdams no Mozus un no visiem praviešiem Viņš tiem izstāstīja visus rakstus, kas par Viņu bija rakstīti.
І, почавши від Мойсея і від усіх пророків, виясняв Їм у всіх писаннях про Него.
28 Un tie nāca klāt pie tās pilsētiņas, kurp tie gāja, bet Viņš likās ejot tālāk.
І наближались до села, куди йшли, й Він зробив, нїби хоче йти далі.
29 Un tie to gauži lūdza un sacīja: “Palieci pie mums, jo vakars jau metās, un tā diena ir pagalam;” un Viņš iegāja pie tiem palikt.
Вони ж удержували Його, кажучи: Зостань ся з нами; бо вже надвечір, і нахилив ся день. І ввійшов, щоб зостатись із ними.
30 Un notikās, ka Viņš ar tiem sēdēdams pie galda to maizi ņēma, pateicās, pārlauza un tiem to deva.
І сталось, як сидів Він за столом а ними, взявши хліб, благословив, і переломивши, подав їм.
31 Tad viņu acis tapa atvērtas, un tie Viņu pazina; bet Viņš no tiem nozuda.
їм же відкрились очі, й пізнали вони Його; й став ся Він невидимий їм.
32 Un tie sacīja savā starpā: “Vai mūsu sirds iekš mums nedega, kad Viņš ar mums runāja uz ceļa, mums tos rakstus izstāstīdams?”
І казали вони один до одного: Хиба ж серце наше не горіло в нас, як промовляв до нас у дорозї, і як розкривав нам писання?
33 Un tanī pašā stundā tie cēlās, griezās atpakaļ uz Jeruzālemi un atrada tos vienpadsmit sapulcētus un tos, kas pie tiem bija.
І, вставши тієї ж години, вернулись у Єрусалим і знайшли згромаджених одинайпять, і тих, що були з ними,
34 Tie sacīja: “Tas Kungs patiesi ir augšām cēlies un Sīmanim parādījies.”
як говорили: Що встав Господь справді і явив ся Симонові.
35 Un viņi šiem stāstīja, kas bija noticis uz ceļa, un kā Tas no viņiem pazīts, to maizi lauzdams.
І розповіли вони, що сталось у дорозї, і як пізнали Його в ламанню хлїба.
36 Un kad tie runāja par šīm lietām, tad Jēzus stāvēja pats vidū starp tiem un uz tiem sacīja: “Miers ar jums!”
Як же се вони говорили, сам Ісус став посеред них, і рече їм: Упокій вам.
37 Bet tie ļoti izbijās un tiem šķita, ka garu redzot.
Вони ж, полякавшись і перестрашившись, думали, що духа бачять.
38 Un Viņš uz tiem sacīja: “Kam jūs esat tā izbijušies? Un kāpēc tādas domas ceļas jūsu sirdīs?
І рече їм: Чого стрівожились? і чого думки встають у серцях ваших?
39 Redziet Manas rokas un Manas kājas; Es pats tas esmu. Aptaustiet Mani un apskatiet; jo garam nav miesas un kaulu, kā jūs redzat Man esam.”
Дивіть ся на руки мої і ноги мої, що се сам я. Дотикайтесь мене й вбачайте; бо дух тїла й костей не має, як бачите, що я маю.
40 Un to sacījis Viņš tiem rādīja Savas rokas un kājas.
І, се глаголючи, показав їм руки й ноги.
41 Bet kad tie to aiz prieka vēl neticēja un brīnījās, tad Viņš uz tiem sacīja: “Vai jums še kas ir, ko ēst?”
Ще ж як не поняли вони віри з радощів та дивувались, рече їм: Маєте що їсти тут?
42 Un tie Tam cēla priekšā ceptas zivs gabalu un tīru medu.
Вони ж Йому подали риби печеної частину та медового стільника (крижку).
43 Un Viņš ņēma un to ēda viņiem redzot.
І взявши, їв перед ними.
44 Pēc Viņš uz tiem sacīja: “Šie ir tie vārdi, ko Es jums esmu sacījis, pie jums vēl būdams, ka visam būs notikt, kas par Mani rakstīts Mozus bauslībā, praviešos un dziesmās.”
Рече ж їм: Оце ж слова, що глаголав я до вас, ще бувши з вами, що мусить справдити ся все, писане в законі Мойсейовому, й пророках, і псальмах про мене.
45 Tad Viņš tiem saprašanu atdarīja, ka tie tos rakstus saprata,
Тодї розкрив їм розум розуміти писання,
46 Un uz tiem sacīja: “Tā tas stāv rakstīts, ka Kristum bija jācieš un augšām jāceļas no miroņiem trešā dienā,
і рече їм: Що так написано й так треба було терпіти Христу й воскреснути з мертвих третього дня;
47 Un ka Viņa Vārdā jāsludina atgriešanās un grēku piedošana visām tautām, iesākot no Jeruzālemes.
і проповідуватись в імя Його покаянню і відпущенню гріхів між усїма народами, почавши від Єрусалиму.
48 Un jūs esat liecinieki par šo visu.
Ви ж сьвідки сього.
49 Un redzi, Es uz jums sūtu Sava Tēva apsolīšanu. Bet paliekat jūs Jeruzālemes pilsētā, līdz kamēr tiksiet apģērbti ar spēku no augšienes.”
І ось я посилаю обітуваннє Отця мого на вас; ви ж сидіть у городі Єрусалимі, поки одягнетесь силою звиш.
50 Un viņš tos izveda līdz Betānijai un Savas rokas pacēlis tos svētīja.
І вивів їх геть аж до Витаниї, і, знявши руки свої, благословив їх.
51 Un notikās, kad Viņš tos svētīja, tad Viņš no tiem šķīrās un tapa uzcelts uz debesīm.
І сталось, як благословляв їх, одступив од них і вознїс ся на небо.
52 Bet tie Viņu pielūdza un griezās atpakaļ uz Jeruzālemi ar lielu prieku,
Вони ж, поклонившись Йому, вернулись у Єрусалим, з радощами великими;
53 Un bija allažiņ Dieva namā, teica un slavēja Dievu. Āmen.
і пробували раз у раз у церкві, хвалячи й благословлячи Бога. Амінь.
