Raudu Dziesmas 3
1 Es esmu tas vīrs, kas redzējis bēdas caur viņa dusmības rīksti.
Я той муж, який бачив біду́ від жезла́ Його гніву, —
2 Viņš mani vedis un licis iet tumsībā un ne gaismā.
Він прова́див мене й допрова́див до те́мряви, а не до світла.
3 Tiešām, pret mani Viņš turējis Savu roku arvien atkal cauru dienu.
Лиш на мене все зно́ву обе́ртає руку Свою́ цілий день.
4 Manu miesu un manu ādu Viņš darījis vecu, manus kaulus Viņš satriecis.
Він ви́снажив тіло моє й мою шкіру, мої кості сторо́щив,
5 Viņš pret mani cēlis un ap mani stādījis žulti un rūgtumu.
обгородив Він мене, і мене оточи́в гіркото́ю та му́кою,
6 Tumsā Viņš mani nolicis, tā kā tos, kas sen miruši.
у темно́ті мене посадив, мов померлих давно́.
7 Viņš mani aizmūrējis, ka es nevaru iziet, Viņš mani licis grūtos pinekļos.
Обгороди́в Він мене — і не ви́йду, тяжки́ми вчинив Він кайда́ни мої.
8 Un jebšu es saucu un brēcu, tomēr Viņš aizslēdz Savas ausis priekš manas lūgšanas.
І коли я кричу́ й голошу́, затикає Він вуха Свої на молитву мою,
9 Viņš manu ceļu aizmūrējis ar izcirstiem akmeņiem, Viņš manas tekas aizķīlājis.
Камінням обте́саним обгородив Він доро́ги мої, повикри́влював стежки́ мої.
10 Viņš ir glūnējis uz mani kā lācis, kā lauva slepenās vietās.
Він для мене ведме́дем чату́ючим став, немов лев той у схо́вищі!
11 Viņš man no ceļa licis noklīst, Viņš mani saplosījis, Viņš mani postījis.
Поплутав доро́ги мої та розша́рпав мене́, учинив Він мене опусто́шеним!
12 Viņš savu stopu uzvilcis un mani bultai licis par mērķi.
Натягнув Свого лука й поставив мене, наче ціль для стріли́, —
13 Viņš savas bultas iešāvis manās īkstīs.
пустив стрі́ли до ни́рок моїх з Свого сагайдака́
14 Es visiem saviem ļaudīm esmu par apsmieklu, viņiem par dziesmiņu cauru dienu.
Для всього наро́ду свого я став посміхо́виськом, глумли́вою піснею їхньою цілий день.
15 Viņš mani ēdinājis ar rūgtumiem, Viņš mani dzirdinājis ar vērmelēm.
Наси́тив мене гіркото́ю, мене напоїв полино́м.
16 Viņš manus zobus ar zvirgzdiem(grants akmeņiem) sagrūdis, Viņš mani aprausis ar pelniem.
І стер мені зу́би жорство́ю, до по́пелу кинув мене,
17 Tu manai dvēselei esi atņēmis mieru, man labums jāaizmirst.
і душа моя спо́кій згубила, забув я добро́.
18 Tad es sacīju: mana drošība un mana cerība uz To Kungu ir pagalam.
І сказав я: Загублена сила моя, та моє сподіва́ння на Господа.
19 Piemini manas bēdas un manu grūtumu, tās vērmeles un to žulti.
Згадай про біду́ мою й му́ку мою, про поли́н та отру́ту, —
20 Pieminēdama to piemin mana dvēsele un zemojās iekš manis.
душа моя згадує безпереста́нку про це, і гнеться в мені.
21 To es likšu pie savas sirds, tāpēc es gribu cerēt.
Оце я нага́дую серцеві своєму, тому то я маю надію:
22 Tā Kunga žēlastība to dara, ka mēs vēl neesam pagalam, jo Viņa apžēlošanās ir bez gala.
Це милість Господня, що ми не поги́нули, бо не нокінчи́лось Його милосердя, —
23 Tā ir ik rītu jauna, Tava uzticība ir ļoti liela.
нове́ воно кожного ра́нку, велика бо вірність Твоя!
24 Tas Kungs ir mana daļa, saka mana dvēsele, tādēļ es gribu cerēt uz Viņu.
Господь — це мій у́діл, — говорить душа моя, — тому́ я надію на Нього склада́ю!
25 Tas Kungs ir labs tiem, kas uz Viņu gaida, tai dvēselei, kas Viņu meklē.
Господь добрий для тих, хто наді́ю на Нього кладе́, для душі, що шукає Його́!
26 Tā ir laba lieta, klusā garā gaidīt uz Tā Kunga palīdzību.
Добре, коли люди́на в мовча́нні надію кладе́ на спасі́ння Господнє.
27 Tas ir labi cilvēkam, ka viņš jūgu nes savā jaunībā.
Добре для мужа, як носить ярмо́ в своїй мо́лодості, —
28 Viņš sēž vientulis un cieš klusu, kad tam nasta uzlikta,
нехай він самі́тно сидить і мовчить, як поклав Він на нього його́;
29 Lai krīt uz savu muti pīšļos, - varbūt vēl cerība, -
хай закриє він по́рохом у́ста свої, може є ще надія;
30 Lai padod savu vaigu tam, kas viņu sit, un saņem nievāšanas papilnam.
хай що́ку тому підставля́є, хто його б'є, своєю ганьбою наси́чується.
31 Jo Tas Kungs neatmet mūžīgi.
Бо Господь не наві́ки ж покине!
32 Bet Viņš gan apbēdina, un tad Viņš apžēlojās pēc Savas lielās žēlastības.
Бо хоч Він і засму́тить кого, проте зми́лується за Своєю великою ми́лістю, —
33 Jo ne no Savas sirds Viņš moka un apbēdina cilvēka bērnus.
бо не мучить Він з серця Свого́, і не засмучує лю́дських синів.
34 Kad apakš kājām min visus cietumniekus virs zemes,
Щоб топта́ти під своїми ногами всіх в'я́знів землі,
35 Kad loka vīra tiesu tā Visuaugstākā priekšā,
щоб перед обличчям Всевишнього право люди́ни зігнути,
36 Kad pārgroza cilvēka tiesu, vai Tas Kungs to neredz?
щоб гноби́ти люди́ну у справі судо́вій його́, — оцьо́го не має на оці Госпо́дь!
37 Kas ko sacījis un tas noticis, ko Tas Kungs nav pavēlējis?
Хто то скаже — і станеться це, як Господь того не наказав?
38 Vai no tā Visuaugstākā mutes nenāk labums un ļaunums?
Хіба не виходить усе з уст Всевишнього, — зле та добре?
39 Ko tad cilvēks kurn visu savu mūžu? Ikviens lai kurn pret saviem grēkiem.
Чого ж нарікає люди́на жива? Нехай ска́ржиться кожен на гріх свій.
40 Izmeklēsim un pārbaudīsim savus ceļus un atgriezīsimies pie Tā Kunga.
Пошукаймо доріг своїх та досліді́мо, і верні́мось до Господа!
41 Pacelsim savu sirdi un savas rokas uz Dievu debesīs (sacīdami):
підіймі́мо своє серце та руки до Бога на небі!
42 Mēs esam grēkojuši un esam bijuši neklausīgi, tāpēc Tu neesi žēlojis.
Спроневі́рились ми й неслухня́ними стали, тому́ не пробачив Ти нам,
43 Tu esi ģērbies dusmībā un mūs vajājis, nokāvis un neesi žēlojis.
закрився Ти гнівом і гнав нас, убивав, не помилував,
44 Tu ar padebesi esi apsedzies, ka lūgšana nevarēja tikt cauri.
закрив Себе хмарою, щоб до Тебе молитва моя не дійшла.
45 Tu mūs esi licis par mēsliem un īgnumu tautu vidū.
Сміття́м та оги́дою нас Ти вчинив між наро́дами,
46 Visi mūsu ienaidnieki atpleš savu muti pret mums.
наші всі вороги́ пороззявля́ли на нас свого рота,
47 Bailes un bedre nāk pār mums, nelaime un posts.
страх та яма на нас поприхо́дили, руїна й погибіль.
48 Manas acis plūst kā ūdens upes manas tautas meitas posta dēļ.
Моє око сплива́є пото́ками во́дними через нещастя дочки́ мого люду.
49 Manas acis plūst un nevar stāties, mitēšanās nav,
Виливається око моє безупи́нно, нема бо пере́рви,
50 Tiekams Tas Kungs no debesīm skatīsies un ņems vērā.
аж поки не згля́неться та не побачить Госпо́дь із небе́с, —
51 Mana acs dara grūti manai dvēselei visu manas pilsētas meitu dēļ.
моє око вчиняє журбу́ для моєї душі через до́чок усіх мого міста.
52 Mani ienaidnieki vajāt mani vajājuši kā putnu bez vainas.
Ло́влячи, ло́влять мене, немов птаха, мої вороги безпричи́нно,
53 Tie manu dzīvību nomaitājuši bedrē un akmeņus metuši uz mani.
життя моє в яму замкну́ли вони, і камі́ннями кинули в мене.
54 Ūdeņi plūda pār manu galvu; tad es sacīju: nu esmu pagalam.
Пливуть мені во́ди на го́лову, я говорю́: „ Вже погу́блений я!“
55 Es piesaucu, ak Kungs, Tavu vārdu no dziļās bedres,
Кликав я, Господи, Йме́ння Твоє́ із найглибшої ями,
56 Un Tu paklausīji manu balsi. Tu neapslēpi Savu ausi no manām vaimanām, no manas kliegšanas.
Ти чуєш мій голос, — не захо́вуй же ву́ха Свого від зо́йку мого́, від блага́ння мого!
57 Tu nāci tuvu klāt tai dienā, kad es Tevi piesaucu, un sacīji: “Nebīsties!”
Ти близьки́й того дня, коли кличу Тебе, Ти говориш: „Не бійся!“
58 Tu, Kungs, iztiesā manas dvēseles tiesu, Tu izpestī manu dzīvību.
За душу мою Ти змагався, о Господи, життя моє викупив Ти.
59 Tu, Kungs, redzi to netaisnību, kas man notiek, - tiesā tu manu tiesu!
Ти бачиш, о Господи, кривду мою, — розсуди ж Ти мій суд!
60 Tu redzi visu viņu atriebšanos, visas viņu domas pret mani.
Усю їхню по́мсту ти бачиш, всі за́думи їхні на мене,
61 Tu, Kungs, dzirdi viņu nievāšanu, visas viņu domas pret mani,
Ти чуєш, о Господи, їхні нару́ги, всі за́думи їхні на ме́не,
62 Manu pretinieku lūpas un viņu domas pret mani cauru dienu.
мову повста́нців на мене та їхнє буркоті́ння на мене ввесь день.
63 Lūko jel: Vai tie sēž vai ceļas, es esmu viņu dziesmiņa.
Побач їхнє сиді́ння та їхнє встава́ння, — як за́вжди глумли́ва їхня пісня!
64 Tu tiem atmaksāsi, Kungs, maksu pēc viņu roku darbiem.
Заплати їм, о Господи, згідно з чином їхніх рук!
65 Tu tiem dosi apstulbotu sirdi, - Tavi lāsti lai ir pār viņiem!
Подай їм темно́ту на серце, прокля́ття Твоє нехай буде на них!
66 Tu tos vajāsi ar dusmību un tos izdeldēsi apakš Tā Kunga debesīm.
Своїм гнівом жени їх, і ви́губи їх з-під Господніх небе́с!
