Jāņa Evaņg̒elijs 10
1 Patiesi, patiesi, Es jums saku: kas neieiet pa durvīm avju kūtī, bet kāpj citur kur iekšā, tas ir zaglis un slepkava.
Істино, істино глаголю вам: Хто не ввіходить дверима в кошару, а перелазить де инде, той злодїй і розбійник.
2 Bet kas ieiet pa durvīm, tas ir tas avju gans.
Хто ж увіходить дверима, той пастир вівцям.
3 Tam tas durvju sargs atver, un tās avis klausa viņa balsi, un viņš savas avis sauc pie vārda un tās izved.
Тому воротар одчиняв, і вівцї голосу його слухають, і свої вівцї кличе по імени, і виводить їх.
4 Un kad viņš savas avis izlaidis, tad tas iet viņu priekšā; un tās avis tam iet pakaļ, jo tās viņa balsi pazīst.
як вижене вівцї свої, ійде поперед них, а вівцї ійдуть слїдом за ним, бо знають голос його.
5 Bet svešam tās neiet pakaļ, bet bēg no tā, jo tās tā svešā balsi nepazīst.”
За чужим же не пійдуть, а втікати муть од него, бо не знають голосу чужих.
6 Šo līdzību Jēzus uz tiem sacīja; bet tie nesaprata, kas tas bija, ko Viņš uz tiem runāja.
Сю приповість сказав їм Ісус, вони ж не зрозуміли, що се було, про що глаголав їм.
7 Tad Jēzus atkal uz tiem sacīja: “Patiesi, patiesi, Es jums saku: Es esmu tās durvis pie tām avīm.
Тоді знов рече їм Ісус: Істино, істино глаголю вам: Що я двері вівцям.
8 Visi, kas priekš Manis nākuši, tie bijuši zagļi un slepkavas, bet tās avis tiem nav klausījušas.
Всі, скільки прийшло їх перше мене, злодії і розбійники; тільки ж не послухали їх вівцї.
9 Es esmu tās durvis; ja kas caur Mani ieiet, tas taps svēts, un tas ieies un izies un atradīs ganības.
Я - двері: мною коли хто ввійде, спасеть ся, і входити ме, й виходити ме, і знайде пашу.
10 Zaglis nenāk kā vien gribēdams zagt, žņaugt un nokaut; Es esmu nācis, ka tiem būtu dzīvība un viss papilnam.
Злодїй не приходить, як тільки щоб украсти, і вбити, й погубити. Я прийшов, щоб життє мали, й надто мали.
11 Es esmu tas labais gans: labais gans dod Savu dvēseli par tām avīm.
Я пастир добрий: пастир добрий душу свою кладе за вівцї.
12 Bet derēts gans, kas nav īstais gans, kam tās avis nepieder, redz vilku nākam un tās avis atstāj un bēg, un vilks tās sakampj un izklīdina.
Наймит же й хто не пастир, що не його вівцї, бачить вовка йдучого, та й кидав вівцї, та й утікав; а вовк хапа їх, і розсипав вівцї.
13 Bet tas derētais gans bēg, tāpēc ka viņš derēts, un nebēdā par tām avīm.
Наймит же втїкав, бо він наймит, і не журить ся про вівцї.
14 Es esmu tas labais gans un pazīstu Savas avis, un tās Mani pazīst.
Я пастир добрий, і знаю моїх, і знають мене мої.
15 Itin kā Mani Tas Tēvs pazīst, tāpat arī Es To Tēvu pazīstu; un Es dodu Savu dzīvību par tām avīm.
Яко ж знає мене Отець, так і я знаю Отця, і душу мою кладу за вівцї.
16 Man arī vēl citas avis, tās nav no šīs kūts. Arī tās Man būs atvest; un tās dzirdēs Manu balsi, un būs viens pats ganāmpulks, viens pats gans.
І инші вівцї маю, що не сієї кошари; і тих я мушу привести, й голос мій почують, і буде одно стадо, й один пастир.
17 Tāpēc Tas Tēvs Mani mīl, kā Es Savu dzīvību dodu, lai Es to atkal ņemu.
За те Отець мене любить, що я кладу душу мою, щоб знов прийняти її.
18 Neviens to neņem no Manis, bet Es to dodu no Sevis. Man ir vara, to dot, un Man ir vara, to atkal ņemt. Šo likumu Es esmu dabūjis no Sava Tēva.”
Нїхто не бере її від мене, а я кладу її від себе. Маю власть положити її, і маю власть знов прийняти її. Сю заповідь прийняв я від Отця мого.
19 Tad atkal šķelšanās cēlās starp tiem Jūdiem šo vārdu dēļ.
Постала тодї знов незгода між Жидами за слова сї.
20 Jo daudz no tiem sacīja: “Viņam ir velns un Viņš ir traks; ko jūs Viņu klausāt?”
Казали ж многі з них: Біса має і божеволїє; чого ви Його слухаєте?
21 Citi sacīja: “Šie vārdi nav velna apsēsta vārdi; vai velns akliem acis var atdarīt?”
Инші казали: Се слова не біснуватого. Хиба біс може сліпим очі відкривати?
22 Un Jeruzālemē bija Dieva nama iesvētīšanas svētki, un bija ziema.
Були ж поновини в Єрусалимі, і зима була.
23 Un Jēzus staigāja Dieva namā, Salamana priekšnamā.
І ходив Ісус до церкві у Соломоновім ходнику.
24 Tad tie Jūdi Viņu apstāja un uz Viņu sacīja: “Cik ilgi Tu mūsu dvēseles kavē? Ja Tu esi Kristus, tad saki mums to skaidri.”
Обступили тодї Його Жиди, й казали Йому: Доки нас морочити меш? Коли Ти Христос, скажи нам явно.
25 Jēzus tiem atbildēja: “Es jums to esmu sacījis, un jūs neticat. Tie darbi, ko Es daru Sava Tēva vārdā, šie dod liecību par Mani.
Відказав їм Ісус: Я казав вам, та й не віруєте. Дїла, що я роблю в імя Отця мого, сї сьвідкують про мене.
26 Bet jūs neticat, jo jūs neesat no Manām avīm, kā Es jums esmu sacījis.
Та ви не віруєте, бо ви не з овець моїх, як я казав вам.
27 Manas avis Manu balsi klausa, un Es tās pazīstu, un tās Man iet pakaļ.
Вівцї мої голосу мого слухають, і я знаю їх, і вони йдуть слїдом за мною.
29 Mans Tēvs, kas Man tās devis, ir lielāks pār visiem, un neviens tās nevar izraut no Mana Tēva rokas.
Отець мій, що дав мені, більший усїх, і нїхто не здолїє вихопити їх із рук Отця мого.
30 Es un Tas Tēvs, mēs esam viens.”
Я і Отець одно.
31 Tad tie Jūdi atkal pacēla akmeņus, Viņu nomētāt.
Брали тодї знов каміннє Жиди, щоб каменувати Його.
32 Jēzus tiem atbildēja: “Daudz labus darbus Es jums esmu rādījis no Sava Tēva; kura darba dēļ jūs Mani mētājiet ar akmeņiem?”
Озвавсь до них Ісус: Багато добрих дїл явив я від Отця мого. За которе з тих діл каменуєте мене?
33 Tie Jūdi Viņam atbildēja un sacīja: “Laba darba dēļ mēs Tevi nemētājam, bet zaimošanas dēļ un ka Tu cilvēks būdams pats Sevi dari par Dievu.”
Відказали йому Жиди, говорячи: За добре діло не каменуємо Тебе, а за хулу, і що Ти, чоловіком бувши, робиш себе Богом.
34 Jēzus tiem atbildēja: “Vai jūsu bauslībā nav rakstīts: Es esmu sacījis, jūs esat dievi;
Озвавсь до них Ісус: Хиба не написано в законї вашому: Я сказав, ви боги?
35 Kad tā nu tos sauca par dieviem, uz kuriem Dieva vārds ir noticis, un to rakstu nevar atmest,
Коли тих назвав богами, до кого слово Боже було, та й не може поламатись писаннє,
36 Ko tad jūs sakāt uz Mani, ko Tas Tēvs svētījis un pasaulē sūtījis: Tu Dievu zaimo; tāpēc ka Es esmu sacījis: Es esmu Dieva Dēls?
то як же про Того, кого Отець осьвятив і післав у сьвіт, ви кажете: Що хулищ, бо сказав: Я Син Божий?
37 Ja Es Sava Tēva darbus nedaru, tad neticiet Man.
Коли я не роблю дїл Отця мого, не йміть віри мені.
38 Bet ja Es tos daru, tad, ja nu neticat Man, tad ticat jel tiem darbiem, lai jūs atzīstat un ticat, ka Tas Tēvs ir iekš Manis, un Es iekš Viņa.”
Коли ж роблю, а ви менї не віруєте, то дїлам віруйте, щоб ви знали й вірували, що в менї Отець, і я в Йому.
39 Tad tie atkal Viņu meklēja gūstīt, bet Viņš izgāja no viņu rokām.
Шукали тодї знов Його схопити, та вхиливсь од рук їх,
40 Un Viņš atkal cēlās pāri Jardānai uz to vietu, kur Jānis iesākumā kristīja, un palika tur.
та й пійшов ізнов на той бік у те місце, де Йоан перше хрестив, та й пробував там.
41 Un daudz pie Viņa nāca un sacīja: “Jebšu Jānis nav darījis nevienas brīnuma zīmes, tomēr viss, ko Jānis par Šo sacījis, tas ir tiesa.”
І многі приходили до Него, й казали: Що Йоан ніякої ознаки не зробив, усе ж, що Йоан казав про сього чоловіка, правда була.
42 Un daudzi tur ticēja uz Viņu.
І увірували там многі в Него.
