Ījaba 9
1 Ījabs atbildēja un sacīja:
А Йов відповів та й сказав:
2 Patiesi, es zinu, ka tas tā ir: jo kā cilvēks varētu taisns būt tā stiprā Dieva priekšā?
Справді пізнав я, що так. Та як оправда́тись люди́ні земній перед Богом?
3 Ja viņš grib ar To tiesāties, tad tas Viņam uz tūkstošiem ne vārda nevar atbildēt.
Якщо вона схоче на прю стати з Ним, — Він відповіді їй не дасть ні на о́дне із тисячі ска́ржень.
4 Viņš ir gudrs no sirds un stiprs no spēka; kas pret Viņu var tiepties un pastāvēt?
Він мудрого серця й могутньої сили; хто був проти Нього упертий — і ці́лим зостався?
5 Viņš pārceļ kalnus, un tie nemana, ka Viņš tos apgāž Savā dusmībā.
Він го́ри зриває, й не знають вони, що в гніві Своїм Він їх переверну́в.
6 Viņš kustina zemi no viņas vietas, ka viņas pamati trīc.
Він землю трясе́ з її місця, і стовпи́ її тру́сяться.
7 Viņš pavēl saulei, tad tā neuzlec, Viņš aizspiež zieģeli priekš zvaigznēm.
Він сонцеві скаже, — й не сходить воно, і Він запеча́тує зо́рі.
8 Viņš viens izplata debesis un staigā pa jūras augstumiem.
Розтягує небо Він Сам, і хо́дить по мо́рських висо́тах,
9 Viņš radījis tos vāģus(Lāci), Orijonu un Sietiņu un tās zvaigznes pret dienasvidu.
Він Во́за створив, Оріо́на та Волосожа́ра, та зо́рі півде́нні.
10 Viņš dara lielas lietas, ko nevar izprast, un brīnumus, ko nevar izskaitīt.
Він чинить велике та недосліди́ме, предивне, якому немає числа!
11 Redzi, Viņš man iet secen, ka To neredzu, Viņš staigā garām, ka To nesamanu.
Ось Він надо мною прохо́дить, та я не побачу, і Він пере́йде, а я не пригля́нусь до Нього
12 Redzi, kad Viņš aizgrābj, kas Viņu kavēs, kas uz Viņu sacīs: ko Tu dari?
Ось Він схо́пить кого, — хто заве́рне Його, хто скаже Йому: що́ Ти робиш?
13 Dievs neaptur Savas dusmas, apakš Viņa tā varenā palīgi lokās.
Бог гніву Свойого не спи́нить, під Ним гнуться Рага́вові помічники́, —
14 Kā tad nu es Viņam varētu atbildēt un atrast vārdus pret Viņu?
що ж тоді відпові́м я Йому́? Які я слова́ підберу́ проти Нього,
15 Jo, kad es arī taisns būtu, taču es nevaru atbildēt, bet man būtu savs soģis jāpielūdz.
я, який коли б був справедли́вий, то не відповідав би, я, що благаю свойо́го Суддю?
16 Jebšu es sauktu, un Viņš man atbildētu, taču es nevarētu ticēt, ka Viņš klausīšot manu balsi.
Коли б я взива́в, а Він мені відповідь дав, — не повірю, що вчув би мій голос,
17 Jo Viņš sagrābtu mani tā kā ar vētru un vairotu manas nepelnītas vainas.
Він, що бурею може розте́рти мене та помно́жити рани мої безневи́нно.
18 Viņš manam garam neļautu atspirgties, bet mani pieēdinātu ar rūgtumiem.
Не дає Він мені й зве́сти духа мого, бо мене насича́є гірко́тою.
19 Ja spēka vajag, redzi, Viņš ir varens, un ja tiesā jānāk, kas Viņu sauks priekšā?
Коли ходить про силу, то Він Всемогутній, коли ж ходить про суд, — хто посві́дчить мені?
20 Ja es būtu taisns, tad mana mute mani pazudinātu, ja es būtu skaidrs, taču Viņš man pierādītu vainu.
Якщо б справедливим я був, то осу́дять мене мої у́ста, якщо я безневи́нний, то вчинять мене винува́тим.
21 Es esmu nenoziedzīgs, es savu dvēseli nežēloju, man riebj dzīvot.
Я невинний, проте́ своєї душі я не знаю, і не ра́дий життям своїм я.
22 Viena alga! tādēļ es saku: Viņš izdeldē nenoziedzīgu un bezdievīgu.
Це одне, а тому́ я кажу́: невинного як і лукавого Він вигубля́є.
23 Kad Viņa rīkste piepeši nonāvē, tad Viņš smejas par nenoziedzīgo izsamišanos.
Якщо нагло бич смерть заподі́ює, — Він з про́би невинних сміється.
24 Zeme top dota bezdievīgā rokā, Viņš apklāj viņas tiesnešu vaigus. Ja tas tā nav, kas tad to dara?
У ру́ку безбожного да́на земля, та Він лиця су́ддів її закриває. Як не Він, тоді хто?
25 Manas dienas jo ātras bijušas nekā skrējējs, tās ir aiztecējušas un labuma nav redzējušas.
А дні мої стали швидкіші, як той скорохо́д, повтікали, не бачили доброго,
26 Tās aizgājušas kā vieglas laivas, kā ērglis, kas šaujas uz barību.
промину́ли, немов ті човни́ очере́тяні, мов орел, що несеться на здо́бич.
27 Kad es domāju: es gribu aizmirst savas vaimanas un pamest savu skumību un atspirgties,
Якщо я скажу́: Хай забуду своє наріка́ння, хай зміню́ я обличчя своє й підбадьо́рюся,
28 Tad es iztrūkstos par visām savām sāpēm; es zinu, ka Tu mani neturi par nenoziedzīgu,
то боюся всіх сму́тків своїх, і я знаю, що Ти не очи́стиш мене.
29 Ja man būs vainīgam būt, - kāpēc tad man velti nodarboties?
Все одно буду я́ винува́тий, то на́що надармо я мучитися бу́ду?
30 Jebšu es mazgātos sniegā un šķīstītu savas rokas sārmā,
Коли б я умився снігово́ю водою, і почи́стив би лу́гом долоні свої,
31 Taču Tu mani iemērktu bedrē, tā ka manas drēbes no manis kaunētos.
то й тоді Ти до гро́бу опу́стиш мене, і учи́нить бридки́м мене о́діж моя.
32 Jo Viņš nav tāds vīrs kā es, kam es varētu atbildēt, ka mēs kopā varētu iet priekš tiesas.
Бо Він не люди́на, як я, й Йому відповіді я не дам, і не пі́демо ра́зом на суд,
33 Nav mūsu starpā izšķīrēja, kas savu roku varētu likt uz mums abiem.
поміж нами нема посере́дника, що поклав би на нас на обо́х свою руку.
34 Kad Viņš atņemtu Savu rīksti no manis un Viņa biedēklis mani neiztrūcinātu, -
Нехай забере Він від мене Свойого бича́, Його ж страх хай мене не жахає,
35 Tad es runātu un no Viņa nebītos; jo tā tas ar mani vis nav.
тоді буду казати, й не буду боятись Його, бо я не такий сам з собою!
