Ījaba 5
1 Sauc jel, vai būs kāds, kas tev atbild? Un pie kura no svētiem tu gribi griezties?
Ану клич, — чи є хто, щоб тобі відповів? І до ко́го з святих ти вдаси́ся?
2 Jo sirdēsti nokauj ģeķi, un pārsteigšanās nonāvē nejēgu.
Бо гнів побиває безглу́здого, а за́здрощі смерть завдаю́ть нерозумному!
3 Es redzēju ģeķi iesakņotu, bet piepeši nolādēju viņa namu.
Я бачив безумного, я́к він розсівся, — та зараз оселя його спорохня́віла.
4 Viņa bērni palika tālu no pestīšanas un tapa satriekti vārtos, un nebija glābēja.
Від спасі́ння далекі сини його, вони без рятунку поча́влені бу́дуть у брамі!
5 Viņa pļāvumu ēda izsalkuši, un pat no ērkšķu vidus to lasīja, un laupītāji aprija viņa padomu.
Його жни́во голодний поїсть, і з-між те́рну його забере́, — і спра́гнені ось поковта́ють маєток його!
6 Jo no pīšļiem neizaug nelaime, un no zemes neizplaukst grūtums.
Бо нещастя вихо́дить не з по́роху, а горе росте не з землі, —
7 Bet cilvēks uz grūtumu piedzimst, kā dzirksteles no oglēm paceļas skraidīt.
бо люди́на народжується на стражда́ння, як іскри, щоб уго́ру летіти.
8 Bet es meklētu to stipro Dievu un Dievam pavēlētu savas lietas.
А я б удава́вся до Бога, і на Бога б поклав свою справу, —
9 Viņš dara lielas lietas, kas nav izprotamas, un brīnumus, ko nevar skaitīt.
Він чинить велике та недосліди́ме, предивне, якому немає числа,
10 Viņš dod lietu virs zemes un ūdenim liek nākt pār druvām.
бо Він дає дощ на пове́рхню землі, і на поля́ посилає Він воду,
11 Zemos Viņš liek augstā vietā, un bēdīgie tiek celti laimē.
щоб поста́вить низьки́х на високе, і зміцни́ти спасі́ння засмучених.
12 Viņš iznīcina viltniekiem padomu, ka viņu rokas nekā derīga nevar padarīt.
Він розві́ює за́думи хитрих, і не виконують плану їх ру́ки,
13 Viņš satver gudros viņu viltībā, un netikliem padoms ātri krīt.
Він мудрих лука́вством їх ло́вить, і рада круті́йська марно́ю стає, —
14 Pa dienu tie skraida tumsā, un dienas vidū tie grābstās kā naktī.
вдень знахо́дять вони темноту́, а в по́лудень ма́цають, мов уночі!
15 Bet Viņš izglābj no zobena, no viņu mutes, un to bēdīgo no varenā rokas.
І Він від меча урято́вує бідного, а з міцно́ї руки — бідаря́,
16 Tā nabagam nāk cerība, bet blēdībai būs turēt muti.
і стає́ться надія нужде́нному, і замкнула уста́ свої кривда!
17 Redzi, svētīgs tas cilvēks, ko Dievs pārmāca, tāpēc neņem par ļaunu tā Visuvarenā pārmācību.
Тож блаженна люди́на, яку Бог карта́є, і ти не цурайсь Всемогу́тнього кари:
18 Jo Viņš ievaino un atkal sasien, Viņš sadauza, un Viņa roka dziedina.
Бо Він рану завда́сть — і перев'я́же, Він ламає — й виго́юють руки Його!
19 Sešās bēdās Viņš tevi izglābs, un septītā tevi ļaunums neaizskars.
В шістьох лихах спаса́є тебе, а в сімох не діткне́ тебе зло:
20 Bada laikā Viņš tevi izpestīs no nāves, un kara laikā no zobena cirtieniem.
Викупля́є тебе Він від смерти за голоду, а в бою́ — з рук меча.
21 No ļaunām mēlēm tu tapsi paglābts, un nebīsies no posta, kad tas nāks.
Як бич язика́ запанує, сховаєшся ти, і не будеш боятись руїни, як при́йде вона.
22 Postīšanā un badā tu smiesies, un no zemes zvēriem tu nebīsies.
З насилля та з голоду бу́деш сміятись, а земно́ї звіри́ни не бійся.
23 Jo tev būs derība ar akmeņiem tīrumā, un zvēri laukā turēs ar tevi mieru.
Бо з камі́нням на полі є в тебе умова, і звір польови́й прими́рився з тобою.
24 Un tu samanīsi, ka tavs dzīvoklis mierā, un apraudzīsi savu namu un trūkuma nebūs.
І дові́даєшся, що наме́т твій спокійний, і перегля́неш домі́вку свою́, — і не зна́йдеш у ній недоста́тку.
25 Un tu samanīsi, ka tava dzimuma būs daudz, un tavi pēcnākamie kā zāle virs zemes.
І довідаєшся, що числе́нне насіння твоє, а наща́дки твої — як трава на землі!
26 Vecumā tu iesi kapā, tā kā kūlīšus ieved savā laikā.
І в дозрілому ві́ці до гробу ти зі́йдеш, як збіжжя доспі́ле ввіхо́дить до клуні за ча́су свого!
27 Redzi, to mēs esam izmeklējuši, tā tas ir; klausi tu un ņem to labi vērā.
Отож, досліди́ли ми це — й воно так, послухай цього́, — й зрозумій собі все!“
