Ījaba 41
1 Vai tu levijatanu vari ķert ar makšķeri, jeb viņa mēli ar dziļi iemestu virvi?
Чи левіята́на потя́гнеш гачко́м, і йому язика стягнеш шну́ром?
2 Vai tu viņam riņķi māki likt nāsīs un ar asmeni izdurt viņa žaunas?
Чи очерети́ну вкладеш йому в ні́здря, чи терни́ною що́ку йому продіра́виш?
3 Vai tu domā, ka tas tevis daudz lūgsies un labus vārdus uz tevi runās?
Чи він бу́де багато благати тебе, чи бу́де тобі говорити лагі́дне?
4 Vai viņš derēs derību ar tevi, ka tu viņu vari ņemt par mūžīgu vergu?
Чи складе він умову з тобою, і ти ві́зьмеш його за раба собі вічного?
5 Vai tu ar viņu varēsi spēlēties kā ar putniņu, jeb viņu saistīsi savām meitām?
Чи ним ба́витись будеш, як пта́хом, і прив'яжеш його для дівча́ток своїх?
6 Vai zvejnieku biedrībā viņu pārdod, vai viņu izdala pircējiem?
Чи ним спільники́ торгува́тимуть, чи поділять його між купців -ханане́їв?
7 Vai tu viņa ādu vari piedurt pilnu ar šķēpiem, jeb viņa galvu ar žebērkļiem?
Чи шпилька́ми проко́лиш ти шкіру його, а остро́гою ри́б'ячою — його го́лову?
8 Kad tu savu roku viņam pieliksi, tad pieminēsi, kāds tas karš, un vairs to nedarīsi.
Поклади ж свою ру́ку на нього, й згадай про війну, — і більше того не чини!
9 Redzi, tāda cerība ir velti; jau viņu ieraugot krīt gar zemi.
Тож наді́я твоя неправдива, — на сам ви́гляд його упаде́ш.
10 Neviens nav tik drošs, viņu kaitināt, - kas tad būtu, kas Man varētu celties pretim?
Нема смільчака́, щоб його він збудив, — а хто ж перед обличчям Моїм зможе стати?
11 Kas Man ko laba papriekš darījis, ka Man to bija atmaksāt? Kas ir apakš visām debesīm, tas Man pieder.
Хто ви́йде навпроти Мене́ — й буде ці́лий? Що під небом усім — це Моє!
12 Un lai vēl pieminu viņa locekļus, stiprumu un viņa vareno augumu.
Не буду мовчати про чле́ни його, про стан його сили й красу́ його складу.
13 Kas drīkstētu viņa bruņas atsegt, kas līst viņa zobu starpā?
Хто відкриє пове́рхню одежі його? Хто піді́йде коли до двійни́х його ще́лепів?
14 Kas viņa vaiga žokļus var atplēst? Ap viņa zobiem ir briesmas.
Двері обличчя його хто відчи́нить? Навко́ло зубів його жах!
15 Lepni ir viņa bruņu zvīņas, cieti kā ar zieģeli saspiesti kopā.
Його спи́на — канали щитів, поє́днання їх — крем'яна́я печать.
16 Viens tik tuvu pie otra, ka ne vējš netiek starpā.
Одне до одно́го дохо́дить, а вітер між ними не про́йде.
17 Tie līp viens pie otra, un turas kopā, ka nešķiras.
Одне до одно́го притве́рджені, сполучені, і не відді́ляться.
18 Viņš šķauda ugunis, un viņa acis ir kā rīta blāzmas stari.
Його чха́ння засвічує світло, а очі його — як пові́ки зорі́ світово́ї!
19 No viņa mutes šaujās ugunis, degošas dzirksteles no tās izlec.
Бу́хає по́лум'я з па́щі його, вириваються і́скри огне́нні!
20 No viņa nāsīm iziet dūmi kā no verdoša poda un katla.
Із ні́здер його валить дим, немов з то́го горшка, що кипить та біжить.
21 Viņa dvaša varētu iededzināt ogles, un liesmas iziet no viņa mutes.
Його по́дих розпалює ву́гіль, і бу́хає по́лум'я з па́щі його.
22 Viņa kakls ir visai stiprs, un viņa priekšā lec bailes.
Сила ночує на шиї його, а страх перед ним утікає.
23 Viņa miesas locekļi kā sakalti, tie turas cieti kopā, ka nevar kustināt.
М'ясо нутра́ його міцно тримається, — воно в ньому тверде́, не хитається.
24 Viņa sirds ir cieta kā akmens un cieta kā apakšējais dzirnu akmens.
Його серце, мов з каменя вилите, і тверде́, як те долішнє жо́рно!
25 Kad viņš ceļas, tad stiprie izbīstas, no bailēm tie paģībst.
Як підво́диться він, перелякуються силачі́, та й ховаються з жа́ху.
26 Kad viņam cērt ar zobenu, tas nekož, nedz šķēps, ne bulta, ne žebērklis.
Той меч, що дося́гне його, не встої́ть, ані спис, ані ра́тище й па́нцер.
27 Dzelzs priekš viņa kā salmi, un varš kā sapraulējis koks.
За солому залізо вважає, а мідь — за гнилу́ дереви́ну!
28 Bulta viņu neaiztrieks; lingas akmeņi viņam ir kā pelus.
Син лука, стріла, не приму́сит увтікати його, камі́ння із пра́щі для нього зміняється в сіно.
29 Lielas bozes viņam ir kā pelus, viņš smejas, kad šķēps svelpj.
Булаву́ уважає він за соломи́нку, і сміється із по́свисту ра́тища.
30 Viņa pavēderē asi kasīkļi, un kā ar ecešām viņš brauc pa dubļiem.
Під ним гостре чере́п'я, — лягає на го́стре, немов у болото.
31 Viņš dara, ka dziļumi verd kā pods, un sajauc jūru kā zalves virumu.
Чинить він, що кипить глибочі́нь, мов горня́, і обе́ртає море в окрі́п.
32 Kur viņš gājis ceļš spīd; tie ūdens viļņi ir kā sudraboti.
Стежка світить за ним, а безо́дня здається йому́ сиви́ною.
33 Virs zemes cits viņam nav līdzinājams, viņš tāds radīts, ka nebīstas.
Немає подоби йому на землі, він безстрашним створений,
34 Viss, kas ir augsts, viņam nav nekas; viņš visu lepno zvēru ķēniņš.
він бачить усе, що висо́ке, він цар над усім пишним зві́р'ям!“
