Ījaba 3
1 Pēc tam Ījabs atdarīja savu muti un nolādēja savu dienu. Un Ījabs iesāka un sacīja:
По цьому відкрив Йов уста свої та й прокляв був свій день наро́дження.
2 Tā diena lai pazūd, kur esmu dzimis,
І Йов заговорив та й сказав:
3 Un tā nakts, kur sacīja: puisītis ieņemts.
„Хай загине той день, що я в ньому родився, і та ніч, що сказала: „Зача́всь чоловік!“
4 Šī diena lai paliek tumša, lai Dievs no augšienes pēc viņas nevaicā, un spožums pār viņu lai nespīd.
Нехай стане цей день темното́ю, нехай Бог з висоти́ не згадає його́, і нехай не являється світло над ним!.
5 Tumsa un nāves ēna lai viņu aizņem, padebeši lai viņu apklāj un kas vien dienu aptumšo, lai viņu biedē.
Бодай те́мрява й мо́рок його заступи́ли, бодай хмара над ним пробува́ла, бодай те́мнощі денні лякали його́!
6 Šo nakti lai tumsa apņem, ka tā starp gada dienām nepriecājās, lai viņa nenāk mēnešu skaitā.
Оця ніч — бодай те́мність її обгорну́ла, нехай у днях року не буде назва́на вона, хай не вві́йде вона в число місяців!
7 Redzi, šī nakts lai paliek neauglīga, ka tanī nenotiek gavilēšana.
Тож ця ніч нехай буде самі́тна, хай не при́йде до неї співа́ння!
8 Lai dienu lādētāji to nolād, tie, kas māk Levijatanu uzrīdīt.
Бодай її ті проклина́ли, що день проклинають, що левіята́на готові збудити!
9 Lai viņas rīta zvaigznes top aptumšotas, lai viņa gaida uz gaismu, bet nekā, un lai viņa neredz ausekļa spīdumu.
Хай поте́мніють зо́рі пора́нку її, нехай має надію на світло — й не буде його, і хай вона не побачить тремтя́чих повік зорі ранньої, —
10 Tāpēc ka tā manām miesām durvis nav aizslēgusi, un bēdas nav noslēpusi priekš manām acīm.
бо вона не замкнула двере́й нутра ма́тернього, і не сховала стражда́ння з очей моїх!
11 Kāpēc es neesmu nomiris mātes miesās un bojā gājis, kad no miesām iznācu?
Чому́ я не згинув в утро́бі? Як вийшов, із нутра́ то чому́ я не вмер?
12 Kāpēc esmu likts klēpī un kāpēc pie krūtīm, ka man bija zīst?
Чого прийняли́ ті коліна мене? І нащо ті пе́рса, які я був ссав?
13 Jo tad es gulētu un būtu klusu, tad es gulētu, un man būtu dusa,
Бо тепер я лежав би спокійно, я спав би, та був би мені відпочи́нок
14 Līdz ar ķēniņiem un runas kungiem virs zemes, kas sev kapu vietas uztaisījuši,
з царями та з зе́мними ра́дниками, що гробни́ці будують собі,
15 Vai ar lieliem kungiem, kam zelts bijis, kas savus namus ar sudrabu pildījuši;
або із князя́ми, що золото мали, що доми́ свої срі́блом напо́внювали!
16 Vai kā norakts nelaikā dzimis bērns es nebūtu nekas, tā kā bērniņi, kas nav redzējuši gaismas.
Або чом я не ставсь недоно́ском прихо́ваним, немов ті немовля́та, що світла не бачили?
17 Tur bezdievīgie stājās no trakošanas, un tur dus, kam spēks noguris;
Там же безбожники перестають докуча́ти, і спочивають там змученоси́лі,
18 Tur cietumnieki visi līdzi ir mierā, tie nedzird dzinēja balsi;
разом з тим мають спо́кій ув'я́знені, — вони не почують вже крику гноби́теля!
19 Tur ir mazs un liels, un kalps ir vaļā no sava kunga.
Мали́й та великий — там рівні, а раб вільний від пана свого́...
20 Kāpēc (Dievs) dod bēdīgam gaismu un dzīvību tiem, kam noskumusi sirds,
І на́що Він стру́дженому дає світло, і життя — гіркоду́хим,
21 Kas pēc nāves ilgojās, bet tā nenāk, un rok pēc tās vairāk nekā pēc mantām,
що вичі́кують смерти — й немає її, що її відкопа́ли б, як ска́рби захо́вані,
22 Kas priecātos un gavilētu, kas līksmotos, kad kapu atrastu -
тим, що радісно ті́шилися б, весели́лись, коли б знайшли гро́ба,
23 Vīram, kam ceļš ir apslēpts, un ko Dievs visapkārt apspiedis?
мужчи́ні, якому доро́га закрита, що Бог тінню закрив перед ним?
24 Jo maizes vietā man ir nopūtas, un mana kaukšana izgāzās kā ūdens.
Бо зідха́ння моє випере́джує хліб мій, а зо́йки мої полились, як вода,
25 Jo briesmas, ko bijos, man uzgājušas, un no kā man bija bail, tas man uznācis.
бо страх, що його я жахався, — до мене прибув, і чого я боявся — прийшло те мені.
26 Man nav miera, man nav dusas, es nedabūju atpūsties, un bēdas nāk uz bēdām.
Не знав я споко́ю й не був втихоми́рений, і я не відпочи́в, — та нещастя прийшло!“
