Ījaba 27
1 Un Ījabs teica vēl tālāk savus teikumus un sacīja:
І Йов далі вів мову свою та й казав:
2 Tik tiešām kā Dievs dzīvs, kas man taisnību neizspriež, un tas Visuvarenais, kas manu dvēseli apbēdinājis -
„ Як живий Бог, — відкинув Він право моє, і душу мою засмутив Всемогу́тній,
3 Kamēr mana dvēsele vēl ir iekš manis un Tas Gars no Dieva manās nāsīs -
і як довго в мені ще душа моя, і дух Божий у ні́здрях моїх, —
4 Manas lūpas nerunās netaisnību, un mana mēle neteiks melus.
неправди уста́ мої не говори́тимуть, а язик мій не скаже ома́ни!
5 Es nebūt nevaru teikt, ka jums taisnība; kamēr man dvaša zūd, es aizstāvēšu savu nenoziedzību.
Борони мене, Боже, призна́ти вас за справедливих! Доки я не помру́, своєї невинности я не відкину від себе, —
6 Es turēšos stipri pie savas taisnības un no tās neatlaidīšos; mana sirds mani nekož manu dienu pēc.
за свою справедливість тримаюся міцно, — й її не пущу́, моє серце не буде ганьби́ти ні о́дного з днів моїх, —
7 Manam ienaidniekam būs palikt par blēdi, un manam pretiniekam par netaisnu.
нехай буде мій ворог — немов той безбожник, а хто повстає проти мене — як кривдник!
8 Jo kāda ir blēdnieka cerība, kad Dievs atņem un aizrauj viņa dvēseli?
Яка ж бо наді́я лукавому, коли відірве́, коли ві́зьме Бог душу його?
9 Vai Dievs klausīs viņa saukšanu, kad viņam uznāk bēdas?
Чи Бог ви́слухає його крик, коли при́йде на нього нещастя?
10 Jeb vai viņš var prieku dabūt pie tā Visuvarenā, vai viņš Dievu var piesaukt ikkatrā laikā?
Чи буде втіша́тися він Всемогутнім? Буде кликати Бога за кожного ча́су?
11 Es jums mācīšu, kāda ir Dieva roka; kāds tā Visuvarenā padoms, to negribu slēpt.
Я вас буду навчати про Божую руку, що є у Всемогутнього — я не сховаю, —
12 Redzi, jūs visi to redzat, kāpēc tad jūs domājiet tukšas domas?
таж самі ви це бачили всі, то чого ж нісені́тниці пле́щете?
13 Šī ir bezdievīga cilvēka alga pie Dieva un varas darītāju daļa, ko tie no tā Visuvarenā dabūs.
Така доля люди́ни безбожної, це спа́дщина насильників, що отри́мають від Всемогутнього:
14 Ja tam daudz bērnu, tad zobens nāk pār tiem, un viņa pēcnākamie nepaēdīs maizes.
Як розмно́жаться діти його — то хіба для меча, а наща́дки його не наси́тяться хлібом!
15 Viņa atlikušos mēris liek kapā, un viņa atraitnes nedabū raudāt.
Позосталих по нім морови́ця сховає, і вдовиці його не заплачуть...
16 Kad viņš naudu sakrāj kā pīšļus un drēbes sagādā kā mēslus,
Якщо накопи́чить він срібла, немо́в того по́роху, і наготу́є одежі, як глини,
17 Tad viņš gan sagādā, bet taisnie tās apvilks, un nenoziedzīgie dalīs to naudu.
то він наготу́є, а праведний вдягне, а срі́бло невинний поділить.
18 Viņš uztaisījis savu namu kā kode un kā gans uztaisa būdu.
Він будує свій дім, як та міль, й як той сторож, що ставить собі куреня́,
19 Bagāts tas apgūlās, un tad nekad vairs; viņš atdara savas acis, un nav vairs nekas.
він лягає багатим, та більше не зробить того: свої очі відкриє — й немає його.
20 Bailība tam uzbrūk kā ūdens, naktī viņu aizrauj viesulis.
Страхі́ття дося́гнуть його, мов вода, вночі буря укра́де його,
21 Austriņa vējš viņu aizrauj, ka tas aiziet, un aizpūš viņu no savas vietas.
східній вітер його понесе́ — і мине́ться, і бурею схо́пить його з його місця...
22 (Dievs) šauj uz viņu un netaupa, no Viņa rokas tas bēg šurpu turpu.
Оце все Він кине на нього, — і не змилосе́рдиться, і від руки Його мусить той спішно втікати!
23 Par to sasit plaukstas un to aizsvilpo no viņa vietas.
Своїми доло́нями спле́сне над ним, і сви́сне над ним з свого місця.
