Ījaba 21
1 Bet Ījabs atbildēja un sacīja:
А Йов відповів та й сказав:
2 Klausāties, klausāties manu valodu, un tā mani iepriecinājāt.
„Уважно послухайте сло́во моє, і нехай бу́де мені це розра́дою вашою!
3 Paciešaties man runājot, pēc apsmejiet manu valodu.
Перете́рпіть мені, а я промовля́тиму, — по промові ж моїй насміха́тися будеш.
4 Vai tad es vaidu par cilvēkiem, un kā lai mans prāts nav skumīgs?
Хіба до люди́ни моє нарі́кання? Чи не мав би чого стати нетерпели́вим мій дух?
5 Skatāties uz mani, tad jūs iztrūcināsities un liksiet roku uz muti.
Оберні́ться до мене — й жахні́ться, та руку на уста свої покладіть.
6 Kad es to pieminu, tad es iztrūkstos, un šaušalas pārņem manu miesu.
І якщо я згадаю про це, то жаха́юсь, і морозом пройма́ється тіло моє.
7 Kāpēc bezdievīgi paliek dzīvi, top veci, un vareni spēkā?
Чого несправедливі живуть, доживають до ві́ку, й багатством зміцня́ються?
8 Viņu sēkla pastāv viņu priekšā līdz ar viņiem, un viņu bērni priekš viņu acīm.
Насіння їх міцно стоїть перед ними, при них, а їхні наща́дки — на їхніх оча́х.
9 Viņu namam ir miers bez bailēm, un Dieva rīkste nenāk pār tiem.
Доми їхні — то спо́кій від страху, і над ними нема бича Божого.
10 Viņa vērsis aplec un nepaliek bez augļiem, viņa govs vedās un neizmetās.
Спинається бик його, і не даре́мно, — зачинає корова його, й не скидає.
11 Savus bērnus tie izlaiž kā avju pulku, un viņu puikas lēkā.
Вони випускають своїх молодя́т, як отару, а їх діти вибри́кують.
12 Tie ir līksmi ar bungām un koklēm un priecājās ar stabules skaņu.
Вони голос здіймають при бубні та цитрі, і веселяться при звуку сопілки.
Провадять в добрі свої дні, і сходять в споко́ї в шео́л. (Sheol h7585)
14 Taču tie sacījuši uz Dievu: Nost no mums, jo Tavus ceļus mēs negribam atzīt.
А до Бога говорять вони: „Уступи́ся від нас, — ми ж дорі́г Твоїх знати не хочем!
15 Kas ir tas Visuvarenais, ka mēs tam kalpotu, un kāds labums mums atlec, ka to piesauktu?
Що таке Всемогу́тній, що бу́дем служити Йому? І що́ скориста́єм, як будем благати Його?“
16 (Bet) redzi, viņu labums nestāv viņu rokā; tādēļ bezdievīgo padoms lai ir tālu nost no manis.
Та не в їхній руці добро їхнє, — дале́ка від мене порада безбожних...
17 Cikkārt tad izdziest bezdievīgo gaišums, un posts tiem uznāk, ka Dievs (tiem) liek valgus Savā dusmībā?
Як часто світи́льник безбожним згасає, і прихо́дить на них їх нещастя? — Він приділює в гніві Своїм на них па́стки!
18 Ka tie ir kā rugāji priekš vēja un kā pelus, ko vētra aizrauj.
Вони будуть, немов та солома на вітрі, і немов та полова, що буря схопи́ла її!
19 Dievs pataupot viņa nelaimi uz viņa bērniem. Lai Viņš to viņam pašam atmaksā, ka pats to mana.
„Бог ховає синам його кривду Свою“— та нехай надолу́жить самому йому, і він зна́тиме!
20 Viņa paša acis lai redz savu postu, un pats lai dzer no tā Visuvarenā bardzības.
Нехай його очі побачать нещастя його́, й бодай сам він пив гнів Всемогу́тнього!
21 Jo kādas tam bēdas par savu namu, kad paša vairs nav, kad viņa mēnešu skaits ir beigts.
Яке бо стара́ння його про роди́ну по ньому, як для нього число його місяців вже перелічене?
22 Kas mācītu saprašanu Dievam, kas arī tos augstos tiesā?
Чи буде хто Бога навчати знання́, Його, що й небесних суди́тиме?
23 Viens nomirst pilnā spēkā visā mierā un laimē;
Оцей в повній силі своїй помирає, — увесь він спокі́йний та ми́рний,
24 Viņa trauki ir pilni piena, un viņa kauli ir tauki no smadzenēm.
діжки́ його повні були молока, а мі́зок косте́й його свіжий.
25 Cits atkal mirst ar rūgtu dvēseli un nekad nav baudījis labuma.
А цей помирає з душею огі́рченою, і доброго не спожива́в він,
26 Tie kopā guļ pīšļos, un abus tārpi apklāj.
та по́рохом будуть лежати обо́є вони, і черва́ їх покриє.
27 Redzi, es zinu jūsu domas un jūsu gudrību, ar ko jūs mani gribat nomākt.
Тож я знаю думки́ ваші й за́думи, що хочете кри́вдити ними мене.
28 Jo jūs sakāt: kur ir tā varenā nams, un kur to bezdievīgo telts un dzīve?
Бож питаєте ви: Де́ князів дім, і де наме́т пробува́ння безбожних?
29 Vai neesat vaicājuši, kas tālus ceļus gājuši; vai nezināt, ko tie stāsta?
Тож спитайтеся тих, що дорогою йдуть, а їхніх озна́к не зата́юйте:
30 Ka ļaunais glābjās nelaimes dienā, un bardzības dienā tie top pasargāti.
що буває врято́ваний злий в день загибелі, на день гніву відво́диться в за́хист!
31 Kas viņam acīs pārmetīs viņa ceļu, kas viņu sodīs, kad tas ko dara?
Хто йому́ розповість у лице про дорогу його́? А коли наробив, хто йому́ надолу́жить?
32 Ar godu viņš top pavadīts kapā, un kaps tam stāv par dzīvu piemiņu.
І на кладо́вище буде прова́джений він, і про могилу подбають.
33 Kapa smiltis ir viņam vieglas, un visi cilvēki iet viņam pakaļ, kā tie priekš viņa bijuši bez skaita.
Ски́би долини солодкі йому́, і тя́гнеться кожна люди́на за ним, а тим, хто попе́реду нього, — немає числа.
34 Kā tad jūs mani tik velti iepriecinājat? Jūsu atbildes ir un paliek blēņas.
І я́к ви мене потішаєте ма́рністю, коли з ваших ві́дповідей зостається сама тільки фальш?“
