Ījaba 15
1 Tad Elifas no Temanas atbildēja un sacīja:
І відповів теманянин Еліфа́з та й сказав:
2 Vai tad gudram vīram būs runāt tukšas domas un savu sirdi pildīt ar vēju?
„Чи відповідатиме мудра люди́на знання́м вітряни́м, і східнім вітром напо́внить утробу свою?
3 Pārmācīt ar vārdiem, kas nepieklājās, un ar valodu, kur labums neatlec?
Бу́де виправдуватися тим словом, що не надається, чи тими реча́ми, що пожитку немає від них?
4 Tiešām, tu iznīcini Dieva bijāšanu un nicini pielūgšanu Dieva priekšā.
Ти страх Божий руйнуєш тако́ж, і пусто́шиш молитву до Бога,
5 Jo tava mute parāda tavu noziegumu, un tu esi uzņēmies runāt, kā gudrinieki runā.
бо навчає провина твоя — твої уста, і ти вибираєш собі язика хитрунів.
6 Tava mute tevi pazudina, un ne es; tavas lūpas pret tevi dod liecību.
Оскаржа́ють тебе твої уста, не я, й твої губи свідкують на те́бе:
7 Vai tu esi tas pirmais cilvēks piedzimis, vai tu esi dzemdināts, pirms kalni bija?
Чи ти народився люди́ною першою, чи раніше, ніж згі́р'я, ти ство́рений?
8 Vai tu esi dzirdējis Dieva apslēpto padomu, vai tu gudrību esi iezīdis?
Чи ти слухав у Божій таємній нара́ді, та мудрість для себе забрав?
9 Ko tu zini, ko mēs nezinātu, ko tu proti, un mēs to neprastu?
Що ти знаєш, чого б ми не знали? Що ти зрозумів, — і не з нами воно?
10 Arī mūsu starpā ir sirmi un veci, kas ilgāki dzīvojuši, nekā tavs tēvs.
Поміж нами і сивий, ото́й і старий, старший днями від ба́тька твого́.
11 Vai Dieva iepriecināšanas priekš tevis mazas, un vārds, laipnīgi uz tevi runāts?
Чи мало для тебе — поті́шення Божі та слово, яке Він сховав у тобі́?
12 Kāpēc tava sirds tevi tā apmāna, kāpēc tavas acis tā spulgo,
Чого то підно́сить тебе твоє серце, й які то знаки́ твої очі дають,
13 Ka tavas dusmas ceļas pret Dievu un izverd tādu valodu no tavas mutes?!
що на Бога зверта́єш ти духа свого́, і з своїх уст випускаєш подібні слова́?
14 Kas ir cilvēks, ka tas būtu šķīsts, un ka būtu taisns, kas no sievas dzimis?
Що таке чоловік, щоб опра́вданим бути, і щоб був справедливим від жінки наро́джений?
15 Redzi, Saviem svētiem Viņš neuztic un debesis nav šķīstas priekš Viņa acīm.
Таж Він на́віть святим Своїм не довіря́є, і не опра́вдані в о́чах Його небеса́, —
16 Ne nu vēl tas negantais un samaitātais cilvēks, kas netaisnību dzer kā ūdeni.
що ж тоді чоловік той бридки́й та зіпсутий, що п'є кривду, як воду?
17 Es tev stāstīšu, klausies mani, un es tev teikšu, ko esmu redzējis,
Я тобі розповім, — ти послухай мене, а що бачив, то те розкажу́,
18 Ko gudrie stāstījuši no saviem tēviem un nav slēpuši, -
про що мудрі доне́сли та від батьків своїх не затаїли того, —
19 Tiem vien zeme bija dota, un svešinieks viņu starpā nebija nācis, -
їм самим була да́на земля, і не прихо́див чужий поміж них.
20 Bezdievīgais mokās visu mūžu, un briesmīgais, cik tam gadi nolikti.
Безбожний тремти́ть по всі дні, а наси́льникові мало років захо́вано.
21 Viņa ausīs skan briesmas, pašā mierā viņam uzbrūk postītājs.
Вереск жа́хів — у нього в уша́х, серед ми́ру прихо́дить на нього грабі́жник.
22 Viņš neuzticās iznākt no tumsības; jo zobens uz viņu gaida.
Він не вірить, що ве́рнеться від темноти́, й він вичі́кується для меча́.
23 Viņš skraida šurp un turp pēc maizes, kur varētu dabūt; viņš zin tumsības dienu sev tuvu klātu.
Він мандру́є за хлібом, — та де він? Знає він, що для нього встано́влений день темноти́.
24 Bēdas un izbailes viņu biedē, viņu pārvar kā ķēniņš, uz kaušanos gatavs.
Страша́ть його у́тиск та гно́блення, хапають його, немов цар, що готовий до бо́ю,
25 Jo viņš izstiepa savu roku pret Dievu un cēlās pret to Visuvareno.
бо руку свою простягав він на Бога, і повставав на Всемогу́тнього,
26 Viņš skrēja pret Viņu ar pašu galvu, ar savu priekšturamo bruņu biezām pumpām.
проти Нього твердо́ю він шиєю бігав, товсти́ми хребта́ми щитів своїх.
27 Viņš savu vaigu tauki izbaroja un kopa resnu vēderu.
Бо закрив він обличчя своє своїм салом, і бо́ки обклав своїм жиром,
28 Viņš dzīvoja izpostītās pilsētās un namos, kur nebija jādzīvo, kuriem nolemts būt par akmeņu kopām.
і сидів у міста́х поруйно́ваних, у дома́х тих, що в них не сидять, що на купи каміння призна́чені.
29 (Tāpēc) viņš nepaliks bagāts, un viņa manta nepastāvēs, un viņa laime neizplētīsies virs zemes.
Він не буде багатий, і не всто́їться сила його, і по землі не поши́ряться їхні маєтки.
30 Viņš no tumsības ārā neiznāks, liesma izkaltēs viņa zarus, caur Dieva mutes dvašu viņš aizies.
Не всту́питься з те́мности він, по́лум'я висушить па́рост його, й духом уст Його буде він схо́плений.
31 Lai viņš nepaļaujas uz nelietību, ar to viņš pieviļas; jo nelietība būs viņa alga.
Хай не вірить в марно́ту заблу́каний, бо марно́тою буде заплата йому́, —
32 Tā alga nāks priekšlaiku, un viņa zars nezaļos.
вона ви́повниться не за днів його, а його верхові́ття не буде зелене!
33 Viņš zaudēs kā vīna koks savus ķekarus un nometīs kā eļļas koks savus ziedus.
Поскидає наси́ллям, немов виноград, недозрілість свою, поро́нить він квіття своє, як оливка, —
34 Jo bezdievīgo saime paliks neauglīga, un uguns norīs dāvanu ņēmēju dzīvokļus.
бо збори безбожних спусто́шені будуть, а огонь пожере́ дім хаба́рника:
35 Tie ir grūti ar netaisnību un dzemdē postu, un savām sirds domām tie pieviļas.
він злом вагітні́є, й породить марно́ту, й ома́ну готує утро́ба його“.
