Vēstule Ebrējiem 6
1 Tāpēc nerunāsim par tām kristīgām sākuma mācībām, bet dosimies uz to pilnību, ne atkal pamatu likdami ar atgriešanos no nedzīviem darbiem un ar ticību uz Dievu,
Тому залишімо початок вчення Христового й прямуймо до досконалості, не закладаючи знову основ для покаяння у вчинках, [що ведуть до] смерті, віри в Бога,
2 Ar mācību par kristību, par roku uzlikšanu, par miroņu augšāmcelšanos, par mūžīgu sodību. (aiōnios g166)
вчення про ритуальні обмивання, покладання рук, воскресіння мертвих та вічний суд. (aiōnios g166)
3 Arī to mēs darīsim, ja tikai Dievs to ļauj.
Так і зробимо, якщо Бог дозволить.
4 Jo tas nevar būt, ka tie, kas vienreiz bijuši apgaismoti un baudījuši tās debesu dāvanas un daļu dabūjuši pie Tā Svētā Gara,
Бо неможливо тих, хто колись був просвітлений, хто скуштував небесного дару й став учасником Святого Духа,
хто скуштував доброти Божого Слова та сили майбутнього віку (aiōn g165)
6 Un atkāpjas, ka tie atkal varētu tapt atjaunoti uz atgriešanos no grēkiem, jo tie Dieva Dēlu sev atkal krustā sit un liek smieklā.
і хто відпав, знову повернути до покаяння. Адже вони самі наново розпинають Сина Божого й публічно зневажають Його.
7 Jo tā zeme, kas iedzer to daudzkārt līstošo lietu un nes derīgu zāli tiem, kuru dēļ tā arī tiek apstrādāta, tā dabū svētību no Dieva.
Бо Земля, яка п’є дощ, що часто зрошує її, і яка приносить врожай, корисний для того, хто його вирощує, отримує Боже благословення.
8 Bet kas ērkšķus un dadžus nes, tā ir nederīga, un tai lāsts ir tuvu, un gals degšanā.
А земля, яка приносить терни та будяки, ні для чого не придатна та близька до прокляття, а її кінець – спалення.
9 Bet no jums, mīļie, mēs ceram ko labāku, un ka dzīsities pēc pestīšanas, jebšu tā runājam.
Улюблені, хоча й говоримо так, ми впевнені, що у вашому випадку [справи] кращі і ви є спасенними.
10 Jo Dievs nav netaisns, ka Viņš aizmirstu jūsu darbu un to mīlestību, ko esat parādījuši pie Viņa vārda, kad jūs tiem svētiem kalpojāt un vēl kalpojiet.
Адже Бог не є несправедливий; Він не забуде вашої праці та любові, яку ви проявили та продовжуєте проявляти в ім’я Його, служачи святим.
11 Bet mēs gribam, ka ikviens no jums parāda to pašu uzcītību uz cerības pilnību līdz galam;
Ми бажаємо, щоб кожен із вас до кінця виявляв старанність та повноту надії,
12 Lai jūs netopat kūtri, bet tiem dzenaties pakaļ, kas caur ticību un pacietīgu gaidīšanu iemanto tās apsolīšanas.
щоб ви не розлінились, а наслідували тих, хто завдяки вірі та терпінню успадковує обітниці.
13 Jo kad Dievs Ābrahāmam to apsolīšanu deva, un kad Viņš nevarēja pie nekāda lielāka zvērēt, tad Viņš zvērēja pie Sevis paša,
Коли Бог давав обітницю Авраамові, то поклявся Самим Собою, бо не мав когось більшого.
14 Sacīdams: patiesi, Es svētīdams tevi svētīšu un vairodams tevi vairošu.
Він сказав: «Я неодмінно рясно благословлю тебе й дуже розмножу твоїх [нащадків]».
15 Un tā Ābrahāms pacietīgi gaidīdams to dabūja, kas bija apsolīts.
І ось, терпляче чекаючи, [Авраам] отримав обіцяне.
16 Jo cilvēki zvēr pie kāda lielāka nekā viņi paši, un zvērēšana viņiem nobeidz visu strīdu un ir par apstiprināšanu.
Люди клянуться кимось більшим, ніж вони, і клятва підтверджує сказане та припиняє всяку суперечку.
17 Tad nu Dievs, gribēdams tiem apsolīšanas mantiniekiem Savu nepārvēršamo padomu jo skaidri parādīt, zvērēdams vidū nācis;
Тому й Бог, бажаючи показати спадкоємцям обітниці незмінність Свого наміру, підтвердив це клятвою,
18 Ka mēs caur divām nepārvēršamām lietām - jo nevar būt, ka Dievs melotu - dabūtu stipru iepriecināšanu, mēs, kas steidzamies to solīto cerību saņemt;
щоб дві незмінні речі, у яких Бог не може говорити неправду, стали для нас – тих, що знайшли в Ньому захист та вхопилися за надію, яка була перед нами, – непохитною втіхою.
19 Tā mums ir tā kā uzticīgs un stiprs dvēseles enkurs, kas ieķerās priekškaramā auta iekšpusē.
Ця надія – немов якір для душі, тверда й непорушна. Вона входить усередину, за завісу,
