Pirmā Mozus 8
1 Un Dievs pieminēja Nou un visus zvērus un visus lopus, kas līdz ar to bija šķirstā, un Dievs deva vēju virs zemes, un ūdeņi nostājās.
І згадав Бог про Ноя, і про кожну звірину́ та про всяку худобу, що були з ним у ковчезі. І Бог навів вітра на землю, — і вода заспоко́їлась.
2 Un bezdibeņa avoti un debess logi tapa aizdarīti, un lietus no debess tapa aizturēts.
І закрились джере́ла безодні та небесні розтвори, — і дощ з неба спини́вся.
3 Un ūdeņi atgriezās no zemes virsas, šurp un turp tecēdami, un ūdeņi krita pēc simts un piecdesmit dienām.
І верталась вода з-над землі, верталась постійно. І стала вода спада́ти по ста й п'ятидесяти днях.
4 Un šķirsts nolaidās septītā mēnesī septiņpadsmitā mēneša dienā uz Ararata kalniem.
А сьомого місяця, на сімнадцятий день місяця ковчег спинився на горах Араратських.
5 Un ūdeņi notecēja šurp un turp līdz desmitam mēnesim; desmitā mēnesī un pirmā mēneša dienā rādījās kalnu gali.
І постійно вода спадала аж до десятого місяця. А першого дня десятого місяця завиднілися гірські вершки.
6 Un notikās pēc četrdesmit dienām, tad Noa atvēra šķirsta logu, ko viņš bija taisījis,
І сталося по сорока днях, Ной відчинив вікно ковчегу, що його він зробив.
7 Un izlaida kraukli, un tas skraidīja šurp un turp, kamēr ūdeņi nosīka no zemes virsas.
І вислав він крука. І літав той туди та назад, аж поки не висохла вода з-над землі.
8 Pēc tam viņš izlaida balodi, lai redzētu, vai ūdeņi jau noskrējuši no zemes virsas.
І послав він від себе голубку, щоб побачити, чи не спа́ла вода з-над землі.
9 Bet balodis neatrada, kur kāja varētu dusēt, un atgriezās pie viņa šķirstā, jo ūdeņi vēl bija pa visu zemes virsu; un viņš izstiepa savu roku un to satvēra un ņēma pie sevis šķirstā.
Та не знайшла та голубка місця спочинку для стопи своєї ноги, і вернулась до нього до ковчегу, бо стояла вода на поверхні всієї землі. І вистромив руку, і взяв він її, та й до себе в ковчег упустив її.
10 Un pagaidīja vēl citas septiņas dienas un izlaida atkal balodi no šķirsta ārā.
І він зачекав іще других сім день, і знову з ковчегу голубку послав.
11 Un balodis nāca pie viņa ap vakara laiku, un redzi, norauta eļļas koka lapa bija viņa mutē. Tad Noa noprata, ka ūdeņi bija noskrējuši no zemes virsas,
І голубка вернулась до нього вечірнього ча́су, — і ось у неї в дзюбку́ лист оливковий зірваний. І довідався Ной, що спала вода з-над землі.
12 Un pagaidīja vēl citas septiņas dienas un izlaida balodi, un tas negriezās vairs atpakaļ pie viņa.
І він зачекав іще других сім день, і голубку послав. І вже більше до нього вона не вернулась.
13 Un notikās sešsimt pirmajā gadā, pirmā mēnesī, pirmā mēneša (dienā), tad ūdeņi izsīka no zemes virsas, un Noa noņēma šķirsta jumtu un skatījās, un redzi, zemes virsa bija apžuvusi.
І сталося, року шістсотого й першого, місяця першого, першого дня місяця — висохла вода з-над землі. І Ной зняв даха ковчегу й побачив: аж ось висохла поверхня землі!
14 Un otrā mēnesī, divdesmit septītā mēneša dienā, zeme bija nožuvusi.
А місяця другого, двадцятого й сьомого дня місяця — висохла земля.
15 Tad Dievs runāja uz Nou sacīdams:
І промовив Ноєві Господь, кажучи:
16 Izej no šķirsta, tu un tava sieva un tavi dēli un tavas vedeklas līdz ar tevi,
„Вийди з ковчегу ти, а з тобою жінка твоя, і сини твої, і невістки твої.
17 Visas dzīvības, kas pie tevis, no ikkatras miesas, no putniem un no lopiem un no visiem līdējiem tārpiem virs zemes, tie lai iziet līdz ar tevi, un lai tie pulkiem rodas un augļojās virs zemes.
Кожну звірину, що з тобою вона, від кожного тіла з-посеред птаства, і з-посеред скотини, і з-посеред усіх плазунів, що плазують по землі, повиводь із собою. І хай роя́ться вони на землі, і нехай на землі вони плодяться та розмножуються“.
18 Tad Noa izgāja un līdz ar viņu viņa dēli un viņa sieva un viņa vedeklas,
І вийшов Ной, а з ним сини його, і жінка його, і невістки його.
19 Visi zvēri, visi tārpi un visi putni, viss, kas virs zemes kust, izgāja no šķirsta pēc savām sugām.
Кожна звірина, кожен плазун, усе птаство, усе, що рухається на землі, за родами їхніми — вийшли з ковчегу вони.
20 Un Noa uztaisīja Tam Kungam altāri un ņēma no visiem šķīstiem lopiem un no visiem šķīstiem putniem un upurēja Tam Kungam dedzināmos upurus uz tā altāra.
І збудував Ной жертівника Господе́ві. І взяв він із кожної чистої худоби й з кожного чистого птаства, і приніс на жертівнику цілопа́лення.
21 Un Tas Kungs oda to saldo smaržu un sacīja Savā sirdī: “Es joprojām vairs nenolādēšu zemi cilvēka dēļ, jo cilvēka sirdsprāts ir ļauns no mazām dienām, un Es joprojām vairs negribu samaitāt visu, kas dzīvo, kā esmu darījis.
І почув Господь пахощі любі, і в серці Своєму промовив: „Я вже більше не буду землі проклинати за людину, бо нахил людського серця лихий від віку його молодого. І вже більше не вбиватиму всього живого, як то Я вчинив був.
22 Kamēr būs dienas virs zemes, nemitēsies sēšana un pļaušana, aukstums un karstums, vasara un ziema, diena un nakts.”
Надалі, по всі дні землі, сівба та жнива, і холоднеча та спека, і літо й зима, і день та ніч — не припиняться!“
A Dove is Sent Forth from the Ark
