Psalmorum 39
1 in finem Idithun canticum David dixi custodiam vias meas ut non delinquam in lingua mea posui ori meo custodiam cum consisteret peccator adversum me
Для дириґента хору. Єдуту́на. Псалом Давидів. Я сказав: „Пильнувати я буду доро́ги свої, щоб своїм язико́м не грішити, накладу я вузде́чку на уста свої, поки передо мною безбожний.
2 obmutui et humiliatus sum et silui a bonis et dolor meus renovatus est
Занімів я в мовча́нні, замовк про добро, а мій біль був подра́жнений.
3 concaluit cor meum intra me et in meditatione mea exardescet ignis
Розпалилося серце моє у моє́му нутрі, палає огонь від мого розду́мування. Я став говорити своїм язико́м:
4 locutus sum in lingua mea notum fac mihi Domine finem meum et numerum dierum meorum quis est ut sciam quid desit mihi
„Повідоми́ мене, Господи, про кінець мій та про днів моїх міру, яка то вона, — нехай знаю, коли я помру́!“
5 ecce mensurabiles posuisti dies meos et substantia mea tamquam nihilum ante te verumtamen universa vanitas omnis homo vivens diapsalma
Ось відмі́ряв долонею Ти мої дні, а мій вік — як ніщо́ проти Тебе, і тільки марно́та сама — кожна люди́на жива! (Се́ла)
6 verumtamen in imagine pertransit homo sed et frustra conturbatur thesaurizat et ignorat cui congregabit ea
У темно́ті лиш ходить люди́на, клопо́четься тільки про ма́рне: грома́дить вона, — та не знає, хто зво́зити буде оте!
7 et nunc quae est expectatio mea nonne Dominus et substantia mea apud te est
А тепер на що́ маю наді́ятись, Господи? Надія моя — на Тебе вона!
8 ab omnibus iniquitatibus meis erue me obprobrium insipienti dedisti me
Від усіх моїх про́гріхів ви́зволи мене, не чини мене по́сміхом для нерозумного!
9 obmutui et non aperui os meum quoniam tu fecisti
Занімі́в я та уст своїх не відкриваю, бо Ти те вчинив, —
10 amove a me plagas tuas
забери Ти від мене Свій до́торк, від порази Твоєї руки я кінчаюсь.
11 a fortitudine manus tuae ego defeci in increpationibus propter iniquitatem corripuisti hominem et tabescere fecisti sicut araneam animam eius verumtamen vane conturbatur omnis homo diapsalma
Ти караєш люди́ну докорами за беззако́ння, Ти знищив, як міль, прива́бність її, — кожна люди́на — направду марно́та! (Се́ла)
12 exaudi orationem meam Domine et deprecationem meam auribus percipe lacrimas meas ne sileas quoniam advena sum apud te et peregrinus sicut omnes patres mei
Вислухай, Господи, молитву мою, і почуй блага́ння моє, не будь мовчазни́й до моєї сльози́, бо прихо́дько я в Тебе, мандрівни́к, як батьки́ мої всі!
13 remitte mihi ut refrigerer priusquam abeam et amplius non ero
Відверни гнів від мене — і я підкріплю́ся, перше ніж відійду́, — і не буде мене!
