Romanos 10
1 Fratres, voluntas quidem cordis mei, et obsecratio ad Deum, fit pro illis in salutem.
Браття, бажа́ння мого серця й молитва до Бога за Ізраїля на спасі́ння.
2 Testimonium enim perhibeo illis quod aemulationem Dei habent, sed non secundum scientiam.
Бо я свідчу їм, що вони мають ре́вність про Бога, але не за розумом.
3 Ignorantes enim iustitiam Dei, et suam quaerentes statuere, iustitiae Dei non sunt subiecti.
Вони бо, не розуміючи праведности Божої, і силкуючись поставити власну праведність, не покорились праведності Божій.
4 Finis enim legis, Christus, ad iustitiam omni credenti.
Бо кінець Зако́ну — Христос на праведність кожному, хто вірує.
5 Moyses enim scripsit, quoniam iustitiam, quae ex lege est, qui fecerit homo, vivet in ea.
Мойсей бо пише про праведність, що від Закону, що „люди́на, яка його виконує, буде ним жити“.
6 Quae autem ex fide est iustitia, sic dicit: Ne dixeris in corde tuo: quis ascendet in caelum? id est, Christum deducere:
А про праведність, що від віри, говорить так: „Не кажи в своїм серці: Хто вийде на небо?“цебто зве́сти додолу Христа,
або: „Хто зі́йде в безодню?“цебто ви́вести з мертвих Христа. (Abyssos g12)
8 Sed quid dicit Scriptura? Prope est verbum in ore tuo, et in corde tuo: hoc est verbum fidei, quod praedicamus.
Але що каже ще? „Бли́зько тебе слово, — в устах твоїх і в серці твоїм“, цебто слово віри, що його проповідуємо.
9 Quia si confitearis in ore tuo Dominum Iesum, et in corde tuo credideris quod Deus illum suscitavit a mortuis, salvus eris.
Бо коли ти уста́ми своїми визнаватимеш Ісуса за Господа, і будеш вірувати в своїм серці, що Бог воскресив Його з мертвих, то спасешся,
10 Corde enim creditur ad iustitiam: ore autem confessio fit ad salutem.
бо серцем віруємо для праведности, а устами іспові́дуємо для спасі́ння.
11 Dicit enim Scriptura: Omnis, qui credit in illum, non confundetur.
Каже бо Писа́ння: „Кожен, хто вірує в Нього, не буде засоро́млений“.
12 Non enim est distinctio Iudaei, et Graeci: nam idem Dominus omnium, dives in omnes, qui invocant illum.
Бо нема різниці поміж юдеєм та ге́лленом, бо той же Госпо́дь є Господом усіх, багатий для всіх, хто кличе Його.
13 Omnis enim, quicumque invocaverit nomen Domini, salvus erit.
Бо „кожен, хто покличе Господнє Ім'я, буде спасе́ний“.
14 Quomodo ergo invocabunt, in quem non crediderunt? Aut quomodo credent ei, quem non audierunt? Quomodo autem audient sine praedicante?
Але як покличуть Того, в Кого не ввірували? А як увірують у Того, що про Нього не чули? А як почують без проповідника?
15 Quomodo vero praedicabunt nisi mittantur? sicut scriptum est: Quam speciosi pedes evangelizantium pacem, evangelizantium bona!
І як будуть проповідувати, коли не будуть по́слані? Як написано: „Які гарні ноги благовісників миру, благовісників добра́“.
16 Sed non omnes obediunt Evangelio. Isaias enim dicit: Domine quis credidit auditui nostro?
Але не всі послухались Єва́нгелії. Бо Ісая каже: „Господи, хто повірив тому, що почув був від нас?“
17 Ergo fides ex auditu, auditus autem per verbum Christi.
Тож віра від слу́хання, а слу́хання через Слово Христо́ве.
18 Sed dico: Numquid non audierunt? Et quidem in omnem terram exivit sonus eorum, et in fines orbis terrae verba eorum.
Та кажу́: Чи не чули вони? Отож: „По всій землі їхній голос пішов, і їхні слова́ в кінці світу!“
19 Sed dico: Numquid Israel non cognovit? Primus Moyses dicit: Ego ad aemulationem vos adducam in non gentem: in gentem insipientem, in iram vos mittam.
Але кажу́: Чи Ізраїль не знав? Перший Мойсей говорить: „Я викличу заздрість у вас ненаро́дом, — роздражню́ вас нерозумним народом“.
20 Isaias autem audet, et dicit: Inventus sum a non quaerentibus me: palam apparui iis, qui me non interrogabant.
А Ісая сміли́во говорить: „Знайшли Мене ті, хто Мене не шукав, відкрився Я тим, хто не питався про Мене!“
21 Ad Israel autem dicit: Tota die expandi manus meas ad populum non credentem, et contradicentem mihi.
А про Ізраїля каже: „Я руки Свої цілий день простягав до людей неслухня́них і суперечних!“
