Psalmorum 39
1 Psalm. Canticum David, in finem, pro Idithum. Dixi: Custodiam vias meas: ut non delinquam in lingua mea. Posui ori meo custodiam, cum consisteret peccator adversum me.
Для дириґента хору. Єдуту́на. Псалом Давидів. Я сказав: „Пильнувати я буду доро́ги свої, щоб своїм язико́м не грішити, накладу я вузде́чку на уста свої, поки передо мною безбожний.
2 Obmutui, et humiliatus sum, et silui a bonis: et dolor meus renovatus est.
Занімів я в мовча́нні, замовк про добро, а мій біль був подра́жнений.
3 Concaluit cor meum intra me: et in meditatione mea exardescet ignis.
Розпалилося серце моє у моє́му нутрі, палає огонь від мого розду́мування. Я став говорити своїм язико́м:
4 Locutus sum in lingua mea: Notum fac mihi Domine finem meum. Et numerum dierum meorum quis est: ut sciam quid desit mihi.
„Повідоми́ мене, Господи, про кінець мій та про днів моїх міру, яка то вона, — нехай знаю, коли я помру́!“
5 Ecce mensurabiles posuisti dies meos: et substantia mea tamquam nihilum ante te. Verumtamen universa vanitas, omnis homo vivens.
Ось відмі́ряв долонею Ти мої дні, а мій вік — як ніщо́ проти Тебе, і тільки марно́та сама — кожна люди́на жива! (Се́ла)
6 Verumtamen in imagine pertransit homo: sed et frustra conturbatur. Thesaurizat: et ignorat cui congregabit ea.
У темно́ті лиш ходить люди́на, клопо́четься тільки про ма́рне: грома́дить вона, — та не знає, хто зво́зити буде оте!
7 Et nunc quae est expectatio mea? nonne Dominus? et substantia mea apud te est.
А тепер на що́ маю наді́ятись, Господи? Надія моя — на Тебе вона!
8 Ab omnibus iniquitatibus meis erue me: opprobrium insipienti dedisti me.
Від усіх моїх про́гріхів ви́зволи мене, не чини мене по́сміхом для нерозумного!
9 Obmutui, et non aperui os meum, quoniam tu fecisti:
Занімі́в я та уст своїх не відкриваю, бо Ти те вчинив, —
10 amove a me plagas tuas.
забери Ти від мене Свій до́торк, від порази Твоєї руки я кінчаюсь.
11 A fortitudine manus tuae ego defeci in increpationibus: propter iniquitatem corripuisti hominem. Et tabescere fecisti sicut araneam animam eius: verumtamen vane conturbatur omnis homo.
Ти караєш люди́ну докорами за беззако́ння, Ти знищив, як міль, прива́бність її, — кожна люди́на — направду марно́та! (Се́ла)
12 Exaudi orationem meam Domine, et deprecationem meam: auribus percipe lacrymas meas. Ne sileas: quoniam advena ego sum apud te, et peregrinus, sicut omnes patres mei.
Вислухай, Господи, молитву мою, і почуй блага́ння моє, не будь мовчазни́й до моєї сльози́, бо прихо́дько я в Тебе, мандрівни́к, як батьки́ мої всі!
13 Remitte mihi, ut refrigerer priusquam abeam, et amplius non ero.
Відверни гнів від мене — і я підкріплю́ся, перше ніж відійду́, — і не буде мене!
