Lamentationes 5
1 Recordare Domine quid acciderit nobis: intuere, et respice opprobrium nostrum.
Згадай, Господи, що́ з нами сталося, — зглянься й побач нашу га́ньбу, —
2 Hereditas nostra versa est ad alienos: domus nostrae ad extraneos.
наша спа́дщина діста́лась чужим, доми наші — чужи́нцям!
3 Pupilli facti sumus absque patre, matres nostrae quasi viduae.
Поставали ми си́ротами: нема ба́тька, а ма́тінки наші — неначе ті вдо́ви!
4 Aquam nostram pecunia bibimus: ligna nostra pretio comparavimus.
Свою воду за срі́бло ми п'ємо́, наші дро́ва за гроші оде́ржуємо.
5 Cervicibus nostris minabamur, lassis non dabatur requies.
У поти́лицю нас поганяють, помучені ми, і споко́ю не маємо!
6 Aegypto dedimus manum, et Assyriis ut saturaremur pane.
До Єгипту й Асирії ру́ку витя́гуємо, — щоб наси́титись хлібом!
7 Patres nostri peccaverunt, et non sunt: et nos iniquitates eorum portavimus.
Батьки наші грішили, але їх нема, — а ми двигаємо їхні прови́ни!
8 Servi dominati sunt nostri: non fuit qui redimeret de manu eorum.
Раби запанува́ли над нами, і немає ніко́го, хто б ви́рятував з їхньої руки.
9 In animabus nostris afferebamus panem nobis, a facie gladii in deserto.
Нара́жуючи свою душу на меч у пустині, достаємо свій хліб.
10 Pellis nostra, quasi clibanus exusta est a facie tempestatum famis.
Шкіра наша, мов піч, — попали́лась з пекучого голоду,
11 Mulieres in Sion humiliaverunt, et virgines in civitatibus Iuda.
Жінок на Сіоні безче́стили, дівчат — по Юдейських містах.
12 Principes manu suspensi sunt: facies senum non erubuerunt.
Князі їхньою рукою пові́шені, лиця стари́х не пошано́вані.
13 Adolescentibus impudice abusi sunt: et pueri in ligno corruerunt.
Юнаки́ носять камінь млино́вий, а хлопці під ношею дров спотика́ються.
14 Senes defecerunt de portis: iuvenes de choro psallentium.
Перестали сиді́ти старші́ в брамі, юнаки́ — свою пісню співати,
15 Defecit gaudium cordis nostri: versus est in luctum chorus noster.
втіха нашого серця спини́лась, наш та́нець змінивсь на жало́бу.
16 Cecidit corona capitis nostri: vae nobis, quia peccavimus.
Спа́ла корона у нас з голови́, о горе, бо ми прогріши́лись, —
17 Propterea moestum factum est cor nostrum, ideo contenebrati sunt oculi nostri.
тому́ наше серце боля́ще, тому́ наші очі поте́мніли,
18 Propter montem Sion quia disperiit, vulpes ambulaverunt in eo.
через го́ру Сіон, що спусто́шена, бро́дять лисиці по ній.
19 Tu autem Domine in aeternum permanebis, solium tuum in generatione et generationem.
Пробува́єш Ти, Господи, вічно, Твій престо́л з роду в рід:
20 Quare in perpetuum oblivisceris nostri? derelinques nos in longitudine dierum?
Нащо ж на́с забуваєш навік, покидаєш на довгі дні нас?
21 Converte nos Domine ad te, et convertemur: innova dies nostros, sicut a principio.
Приверни́ нас до Себе, о Господи, — і ве́рнемось ми, віднови́ наші дні, як давні́ше було́!
22 Sed proiiciens repulisti nos, iratus es contra nos vehementer.
Хіба́ Ти цілко́м нас відкинув, прогні́вавсь занадто на нас?
