Job 9
1 Et respondens Iob, ait:
А Йов відповів та й сказав:
2 Vere scio quod ita sit, et quod non iustificetur homo compositus Deo.
Справді пізнав я, що так. Та як оправда́тись люди́ні земній перед Богом?
3 Si voluerit contendere cum eo, non poterit ei respondere unum pro mille.
Якщо вона схоче на прю стати з Ним, — Він відповіді їй не дасть ні на о́дне із тисячі ска́ржень.
4 Sapiens corde est, et fortis robore: quis restitit ei, et pacem habuit?
Він мудрого серця й могутньої сили; хто був проти Нього упертий — і ці́лим зостався?
5 Qui transtulit montes, et nescierunt hi quos subvertit in furore suo.
Він го́ри зриває, й не знають вони, що в гніві Своїм Він їх переверну́в.
6 Qui commovet terram de loco suo, et columnae eius concutiuntur.
Він землю трясе́ з її місця, і стовпи́ її тру́сяться.
7 Qui praecipit Soli, et non oritur: et stellas claudit quasi sub signaculo:
Він сонцеві скаже, — й не сходить воно, і Він запеча́тує зо́рі.
8 Qui extendit caelos solus, et graditur super fluctus maris.
Розтягує небо Він Сам, і хо́дить по мо́рських висо́тах,
9 Qui facit Arcturum, et Oriona, et Hyadas, et interiora austri.
Він Во́за створив, Оріо́на та Волосожа́ра, та зо́рі півде́нні.
10 Qui facit magna, et incomprehensibilia, et mirabilia, quorum non est numerus.
Він чинить велике та недосліди́ме, предивне, якому немає числа!
11 Si venerit ad me, non videbo eum: si abierit, non intelligam.
Ось Він надо мною прохо́дить, та я не побачу, і Він пере́йде, а я не пригля́нусь до Нього
12 Si repente interroget, quis respondebit ei? vel quis dicere potest: Cur ita facis?
Ось Він схо́пить кого, — хто заве́рне Його, хто скаже Йому: що́ Ти робиш?
13 Deus, cuius irae nemo resistere potest, et sub quo curvantur qui portant orbem.
Бог гніву Свойого не спи́нить, під Ним гнуться Рага́вові помічники́, —
14 Quantus ergo sum ego, ut respondeam ei, et loquar verbis meis cum eo?
що ж тоді відпові́м я Йому́? Які я слова́ підберу́ проти Нього,
15 Qui etiam si habuero quippiam iustum, non respondebo, sed meum iudicem deprecabor.
я, який коли б був справедли́вий, то не відповідав би, я, що благаю свойо́го Суддю?
16 Et cum invocantem exaudierit me, non credo quod audierit vocem meam.
Коли б я взива́в, а Він мені відповідь дав, — не повірю, що вчув би мій голос,
17 In turbine enim conteret me, et multiplicabit vulnera mea etiam sine causa.
Він, що бурею може розте́рти мене та помно́жити рани мої безневи́нно.
18 Non concedit requiescere spiritum meum, et implet me amaritudinibus.
Не дає Він мені й зве́сти духа мого, бо мене насича́є гірко́тою.
19 Si fortitudo quaeritur, robustissimus est: si aequitas iudicii, nemo audet pro me testimonium dicere.
Коли ходить про силу, то Він Всемогутній, коли ж ходить про суд, — хто посві́дчить мені?
20 Si iustificare me voluero, os meum condemnabit me: si innocentem ostendero, pravum me comprobabit.
Якщо б справедливим я був, то осу́дять мене мої у́ста, якщо я безневи́нний, то вчинять мене винува́тим.
21 Etiam si simplex fuero, hoc ipsum ignorabit anima mea, et taedebit me vitae meae.
Я невинний, проте́ своєї душі я не знаю, і не ра́дий життям своїм я.
22 Unum est quod locutus sum, et innocentem et impium ipse consumit.
Це одне, а тому́ я кажу́: невинного як і лукавого Він вигубля́є.
23 Si flagellat, occidat semel, et non de poenis innocentum rideat.
Якщо нагло бич смерть заподі́ює, — Він з про́би невинних сміється.
24 Terra data est in manus impii, vultum iudicum eius operit: quod si non ille est, quis ergo est?
У ру́ку безбожного да́на земля, та Він лиця су́ддів її закриває. Як не Він, тоді хто?
25 Dies mei velociores fuerunt cursore: fugerunt, et non viderunt bonum.
А дні мої стали швидкіші, як той скорохо́д, повтікали, не бачили доброго,
26 Pertransierunt quasi naves poma portantes, sicut aquila volans ad escam.
промину́ли, немов ті човни́ очере́тяні, мов орел, що несеться на здо́бич.
27 Cum dixero: Nequaquam ita loquar: commuto faciem meam, et dolore torqueor.
Якщо я скажу́: Хай забуду своє наріка́ння, хай зміню́ я обличчя своє й підбадьо́рюся,
28 Verebar omnia opera mea, sciens quod non parceres delinquenti.
то боюся всіх сму́тків своїх, і я знаю, що Ти не очи́стиш мене.
29 Si autem et sic impius sum, quare frustra laboravi?
Все одно буду я́ винува́тий, то на́що надармо я мучитися бу́ду?
30 Si lotus fuero quasi aquis nivis, et fulserint velut mundissimae manus meae:
Коли б я умився снігово́ю водою, і почи́стив би лу́гом долоні свої,
31 Tamen sordibus intinges me, et abominabuntur me vestimenta mea.
то й тоді Ти до гро́бу опу́стиш мене, і учи́нить бридки́м мене о́діж моя.
32 Neque enim viro qui similis mei est, respondebo: nec qui mecum in iudicio ex aequo possit audiri.
Бо Він не люди́на, як я, й Йому відповіді я не дам, і не пі́демо ра́зом на суд,
33 Non est qui utrumque valeat arguere, et ponere manum suam in ambobus.
поміж нами нема посере́дника, що поклав би на нас на обо́х свою руку.
34 Auferat a me virgam suam, et pavor eius non me terreat.
Нехай забере Він від мене Свойого бича́, Його ж страх хай мене не жахає,
35 Loquar, et non timebo eum: neque enim possum metuens respondere.
тоді буду казати, й не буду боятись Його, бо я не такий сам з собою!
