Job 5
1 Voca ergo, si est qui tibi respondeat, et ad aliquem sanctorum convertere.
Ану клич, — чи є хто, щоб тобі відповів? І до ко́го з святих ти вдаси́ся?
2 Vere stultum interficit iracundia, et parvulum occidit invidia.
Бо гнів побиває безглу́здого, а за́здрощі смерть завдаю́ть нерозумному!
3 Ego vidi stultum firma radice, et maledixi pulchritudini eius statim.
Я бачив безумного, я́к він розсівся, — та зараз оселя його спорохня́віла.
4 Longe fient filii eius a salute, et conterentur in porta, et non erit qui eruat.
Від спасі́ння далекі сини його, вони без рятунку поча́влені бу́дуть у брамі!
5 Cuius messem famelicus comedet, et ipsum rapiet armatus, et bibent sitientes divitias eius.
Його жни́во голодний поїсть, і з-між те́рну його забере́, — і спра́гнені ось поковта́ють маєток його!
6 Nihil in terra sine causa fit, et de humo non oritur dolor.
Бо нещастя вихо́дить не з по́роху, а горе росте не з землі, —
7 Homo nascitur ad laborem, et avis ad volatum.
бо люди́на народжується на стражда́ння, як іскри, щоб уго́ру летіти.
8 Quam ob rem ego deprecabor Dominum, et ad Deum ponam eloquium meum:
А я б удава́вся до Бога, і на Бога б поклав свою справу, —
9 Qui facit magna et inscrutabilia et mirabilia absque numero:
Він чинить велике та недосліди́ме, предивне, якому немає числа,
10 Qui dat pluviam super faciem terrae, et irrigat aquis universa:
бо Він дає дощ на пове́рхню землі, і на поля́ посилає Він воду,
11 Qui ponit humiles in sublime, et moerentes erigit sospitate:
щоб поста́вить низьки́х на високе, і зміцни́ти спасі́ння засмучених.
12 Qui dissipat cogitationes malignorum, ne possint implere manus eorum quod coeperant:
Він розві́ює за́думи хитрих, і не виконують плану їх ру́ки,
13 Qui apprehendit sapientes in astutia eorum, et consilium pravorum dissipat:
Він мудрих лука́вством їх ло́вить, і рада круті́йська марно́ю стає, —
14 Per diem incurrent tenebras, et quasi in nocte sic palpabunt in meridie.
вдень знахо́дять вони темноту́, а в по́лудень ма́цають, мов уночі!
15 Porro salvum faciet egenum a gladio oris eorum, et de manu violenti pauperem.
І Він від меча урято́вує бідного, а з міцно́ї руки — бідаря́,
16 Et erit egeno spes, iniquitas autem contrahet os suum.
і стає́ться надія нужде́нному, і замкнула уста́ свої кривда!
17 Beatus homo qui corripitur a Deo: increpationem ergo Domini ne reprobes:
Тож блаженна люди́на, яку Бог карта́є, і ти не цурайсь Всемогу́тнього кари:
18 Quia ipse vulnerat, et medetur: percutit, et manus eius sanabunt.
Бо Він рану завда́сть — і перев'я́же, Він ламає — й виго́юють руки Його!
19 In sex tribulationibus liberabit te, et in septima non tangent te malum.
В шістьох лихах спаса́є тебе, а в сімох не діткне́ тебе зло:
20 In fame eruet te de morte, et in bello de manu gladii.
Викупля́є тебе Він від смерти за голоду, а в бою́ — з рук меча.
21 A flagello linguae absconderis, et non timebis calamitatem cum venerit.
Як бич язика́ запанує, сховаєшся ти, і не будеш боятись руїни, як при́йде вона.
22 In vastitate, et fame ridebis, et bestias terrae non formidabis.
З насилля та з голоду бу́деш сміятись, а земно́ї звіри́ни не бійся.
23 Sed cum lapidibus regionum pactum tuum, et bestiae terrae pacificae erunt tibi.
Бо з камі́нням на полі є в тебе умова, і звір польови́й прими́рився з тобою.
24 Et scies quod pacem habeat tabernaculum tuum, et visitans speciem tuam, non peccabis.
І дові́даєшся, що наме́т твій спокійний, і перегля́неш домі́вку свою́, — і не зна́йдеш у ній недоста́тку.
25 Scies quoque quoniam multiplex erit semen tuum, et progenies tua quasi herba terrae.
І довідаєшся, що числе́нне насіння твоє, а наща́дки твої — як трава на землі!
26 Ingredieris in abundantia sepulchrum, sicut infertur acervus tritici in tempore suo.
І в дозрілому ві́ці до гробу ти зі́йдеш, як збіжжя доспі́ле ввіхо́дить до клуні за ча́су свого!
27 Ecce, hoc, ut investigavimus, ita est: quod auditum, mente pertracta.
Отож, досліди́ли ми це — й воно так, послухай цього́, — й зрозумій собі все!“
