Job 37
1 Super hoc expavit cor meum, et emotum est de loco suo.
Отож, і від цього тремтить моє серце і зру́шилось з місця свого́.
2 Audite auditionem in terrore vocis eius, et sonum de ore illius procedentem.
Ува́жливо слухайте гук Його голосу, і грім, що несеться із уст Його, —
3 Subter omnes caelos ipse considerat, et lumen illius super terminos terrae.
його Він пускає попід усім небом, а світло Своє — аж на кі́нці землі.
4 Post eum rugiet sonitus, tonabit voce magnitudinis suae, et non investigabitur, cum audita fuerit vox eius.
За Ним грім ричить левом, гримить гу́ком своєї вели́чности, і його Він не стримує, почується голос Його.
5 Tonabit Deus in voce sua mirabiliter, qui facit magna et inscrutabilia.
Бог предивно гримить Своїм голосом, вчиняє великі діла́, яких не розуміємо ми.
6 Qui praecipit nivi ut descendat in terram, et hiemis pluviis, et imbri fortitudinis suae.
До снігу говорить Він: „Падай на землю!“а доще́ві та зливі: „Будьте сильні́!“
7 Qui in manu omnium hominum signat, ut noverint singuli opera sua.
Він руку печа́тає ко́жній люди́ні, щоб пізнали всі люди про ді́ло Його.
8 Ingredietur bestia latibulum, et in antro suo morabitur.
І звір входить у схо́вище, і живе в своїх лі́гвищах.
9 Ab interioribus austri egredietur tempestas, et ab Arcturo frigus.
Із кімна́ти південної буря прихо́дить, а з вітру півні́чного — хо́лод.
10 Flante Deo concrescit gelu, et rursum latissimae funduntur aquae.
Від Божого по́диху лід повстає, і во́дна широкість тужа́віє.
11 Frumentum desiderat nubes, et nubes spargunt lumen suum.
Тако́ж Він обтя́жує ві́льгістю ту́чу, і світло своє розпоро́шує хмара,
12 Quae lustrant per circuitum, quocumque eas voluntas gubernantis duxerit, ad omne quod praeceperit illis super faciem orbis terrarum:
і вона по околицях ходить та блукає за Його про́водом, щоб чинити все те, що накаже Він їй на поверхні вселе́нної, —
13 Sive in una tribu, sive in terra sua, sive in quocumque loco misericordiae suae eas iusserit inveniri.
він наво́дить її чи на кару для кра́ю Свого, чи на милість.
14 Ausculta haec Iob: sta, et considera mirabilia Dei.
Бери, Йове, оце до ушей, уставай і розваж Божі чу́да!
15 Numquid scis quando praeceperit Deus pluviis, ut ostenderent lucem nubium eius?
Чи ти знаєш, що́ Бог накладає на них, і зая́снює світло із хмари Своєї?
16 Numquid nosti semitas nubium magnas, et perfectas scientias?
Чи ти знаєш, як но́ситься хмара в повітрі, про чу́да Того, Який має безва́дне знання́,
17 Nonne vestimenta tua calida sunt, cum perflata fuerit terra Austro?
ти, що ша́ти твої стають теплі, як сти́шується земля з по́лудня?
18 Tu forsitan cum eo fabricatus es caelos, qui solidissimi quasi aere fusi sunt.
Чи ти розтягав із Ним хмару, міцну́, немов дзе́ркало лите?
19 Ostende nobis quid dicamus illi: nos quippe involvimur tenebris.
Навчи нас, що скажем Йому́? Через темність ми не впорядку́ємо слова́.
20 Quis narrabit ei quae loquor? etiam si locutus fuerit homo, devorabitur.
Чи Йому оповісться, що́ буду казати? Чи зміг хто сказа́ти, що Він знищений буде?
21 At nunc non vident lucem: subito aer cogetur in nubes, et ventus transiens fugabit eas.
І тепер ми не бачимо світла, щоб світило у хмарах, та вітер пере́йде — і ви́чистить їх.
22 Ab Aquilone aurum venit, et ad Deum formidolosa laudatio.
Із півно́чі прихо́дить воно, немов золото те, та над Богом вели́чність страшна́.
23 Digne eum invenire non possumus: magnus fortitudine, et iudicio, et iustitia et enarrari non potest.
Всемогутній, — Його не знайшли ми, Він могутній у силі, але Він не мучить ніко́го судом та великою правдою.
24 Ideo timebunt eum viri, et non audebunt contemplari omnes, qui sibi videntur esse sapientes.
Тому нехай люди бояться Його, бо на всіх мудросе́рдих не дивиться Він“.
