Job 32
1 Omiserunt autem tres viri isti respondere Iob, eo quod iustus sibi videretur.
І переста́ли ті троє мужів відповідати Йову, бо він був справедливий в оча́х своїх.
2 Et iratus, indignatusque est Eliu filius Barachel Buzites, de cognatione Ram: iratus est autem adversum Iob, eo quod iustum se esse diceret coram Deo.
І запалився гнів Елігу, сина Барах'їлового, бузянина, з роду Рамового, — на Йова запали́вся гнів його за те, що той уважав душу свою справедливішою за Бога.
3 Porro adversum amicos eius indignatus est, eo quod non invenissent responsionem rationabilem, sed tantummodo condemnassent Iob.
Також на трьох при́ятелів його запалився його гнів за те, що не знайшли вони відповіді, а зробили тільки Йова винним.
4 Igitur Eliu expectavit Iob loquentem: eo quod seniores essent qui loquebantur.
А Елігу вичікував Йова та їх із словами, бо вони були ста́рші віком за нього.
5 Cum autem vidisset quod tres respondere non potuissent, iratus est vehementer.
І побачив Елігу, що нема належної відповіді в устах тих трьох людей, — і запалився його гнів!
6 Respondensque Eliu filius Barachel Buzites, dixit: Iunior sum tempore, vos autem antiquiores, idcirco demisso capite, veritus sum vobis indicare meam sententiam.
І відповів бузянин Елі́гу, син Барах'їлів, та й сказав: „Молодий я літа́ми, ви ж ста́рші, тому́ то я стри́мувався та боявся знання́ своє ви́словити вам
7 Sperabam enim quod aetas prolixior loqueretur, et annorum multitudo doceret sapientiam.
Я поду́мав: Хай вік промовля́є, і хай розуму вчить многолі́ття!
8 Sed, ut video, Spiritus est in hominibus, et inspiratio Omnipotentis dat intelligentiam.
Справді, дух — він у люди́ні, та Всемогутнього по́дих їх мудрими чинить.
9 Non sunt longaevi sapientes, nec senes intelligunt iudicium.
Многолі́тні не за́вжди розумні, і не все розуміються в праві старі́.
10 Ideo dicam: Audite me, ostendam vobis etiam ego meam sapientiam.
Тому́ я кажу: Послухай мене, — хай знання́ своє ви́словлю й я!
11 Expectavi enim sermones vestros, audivi prudentiam vestram, donec disceptaremini sermonibus:
Тож слів ваших вичі́кував я, наставляв свої уші до вашої мудрости, поки справу ви дослідите́.
12 Et donec putabam vos aliquid dicere, considerabam: sed, ut video, non est qui possit arguere Iob, et respondere ex vobis sermonibus eius.
І я приглядався до вас, й ось немає між вами, хто б Йо́ву довів, хто б відповідь дав на слова́ його!
13 Ne forte dicatis: Invenimus sapientiam, Deus proiecit eum, non homo.
Щоб ви не сказали: „Ми мудрість знайшли: не люди́на, а Бог перемо́же його́!“
14 Nihil locutus est mihi, et ego non secundum sermones vestros respondebo illi.
Не на мене слова́ він скеро́вував, і я не відповім йому мовою вашою.
15 Extimuerunt, nec responderunt ultra, abstuleruntque a se eloquia.
Полякались вони, вже не відповіда́ють, не мають вже слів,
16 Quoniam igitur expectavi, et non sunt locuti: steterunt, nec ultra responderunt:
Я чекав, що не бу́дуть вони говорити, що спини́лись, не відповідають уже.
17 Respondebo et ego partem meam, et ostendam scientiam meam.
Відповім також я свою ча́стку, і ви́словлю й я свою ду́мку.
18 Plenus sum enim sermonibus, et coarctat me spiritus uteri mei.
Бо я повний слова́ми, — дух мойо́го нутра́ докуча́є мені.
19 En venter meus quasi mustum absque spiraculo, quod lagunculas novas disrumpit.
Ось утро́ба моя, мов вино невідкри́те, — вона трі́скається, як нові бурдюки́!
20 Loquar, et respirabo paululum: aperiam labia mea, et respondebo.
Нехай я скажу́ — й буде легше мені, нехай у́ста відкрию свої — й відповім!
21 Non accipiam personam viri, et Deum homini non aequabo.
На осо́бу не бу́ду уваги звертати, не буду підле́щуватись до люди́ни,
22 Nescio enim quamdiu subsistam, et si post modicum tollat me Factor meus.
бо не вмію підле́щуватись! Коли ж ні, — нехай зараз ві́зьме мене мій Творе́ць!
