Job 3
1 Post haec aperuit Iob os suum, et maledixit diei suo,
По цьому відкрив Йов уста свої та й прокляв був свій день наро́дження.
2 et locutus est.
І Йов заговорив та й сказав:
3 Pereat dies in qua natus sum, et nox in qua dictum est: Conceptus est homo.
„Хай загине той день, що я в ньому родився, і та ніч, що сказала: „Зача́всь чоловік!“
4 Dies ille vertatur in tenebras, non requirat eum Deus desuper, et non illustretur lumine.
Нехай стане цей день темното́ю, нехай Бог з висоти́ не згадає його́, і нехай не являється світло над ним!.
5 Obscurent eum tenebrae et umbra mortis, occupet eum caligo, et involvatur amaritudine.
Бодай те́мрява й мо́рок його заступи́ли, бодай хмара над ним пробува́ла, бодай те́мнощі денні лякали його́!
6 Noctem illam tenebrosus turbo possideat, non computetur in diebus anni, nec numeretur in mensibus:
Оця ніч — бодай те́мність її обгорну́ла, нехай у днях року не буде назва́на вона, хай не вві́йде вона в число місяців!
7 Sit nox illa solitaria, nec laude digna:
Тож ця ніч нехай буде самі́тна, хай не при́йде до неї співа́ння!
8 Maledicant ei qui maledicunt diei, qui parati sunt suscitare Leviathan:
Бодай її ті проклина́ли, що день проклинають, що левіята́на готові збудити!
9 Obtenebrentur stellae caligine eius: expectet lucem et non videat, nec ortum surgentis aurorae:
Хай поте́мніють зо́рі пора́нку її, нехай має надію на світло — й не буде його, і хай вона не побачить тремтя́чих повік зорі ранньої, —
10 Quia non conclusit ostia ventris, qui portavit me, nec abstulit mala ab oculis meis.
бо вона не замкнула двере́й нутра ма́тернього, і не сховала стражда́ння з очей моїх!
11 Quare non in vulva mortuus sum, egressus ex utero non statim perii?
Чому́ я не згинув в утро́бі? Як вийшов, із нутра́ то чому́ я не вмер?
12 Quare exceptus genibus? cur lactatus uberibus?
Чого прийняли́ ті коліна мене? І нащо ті пе́рса, які я був ссав?
13 Nunc enim dormiens silerem, et somno meo requiescerem:
Бо тепер я лежав би спокійно, я спав би, та був би мені відпочи́нок
14 Cum regibus et consulibus terrae, qui aedificant sibi solitudines:
з царями та з зе́мними ра́дниками, що гробни́ці будують собі,
15 Aut cum principibus, qui possident aurum, et replent domos suas argento:
або із князя́ми, що золото мали, що доми́ свої срі́блом напо́внювали!
16 Aut sicut abortivum absconditum non subsisterem, vel qui concepti non viderunt lucem.
Або чом я не ставсь недоно́ском прихо́ваним, немов ті немовля́та, що світла не бачили?
17 Ibi impii cessaverunt a tumultu, et ibi requieverunt fessi robore.
Там же безбожники перестають докуча́ти, і спочивають там змученоси́лі,
18 Et quondam vincti pariter sine molestia, non audierunt vocem exactoris.
разом з тим мають спо́кій ув'я́знені, — вони не почують вже крику гноби́теля!
19 Parvus et magnus ibi sunt, et servus liber a domino suo.
Мали́й та великий — там рівні, а раб вільний від пана свого́...
20 Quare misero data est lux, et vita his, qui in amaritudine animae sunt?
І на́що Він стру́дженому дає світло, і життя — гіркоду́хим,
21 qui expectant mortem, et non venit, quasi effodientes thesaurum:
що вичі́кують смерти — й немає її, що її відкопа́ли б, як ска́рби захо́вані,
22 Gaudentque vehementer cum invenerint sepulchrum.
тим, що радісно ті́шилися б, весели́лись, коли б знайшли гро́ба,
23 Viro cuius abscondita est via, et circumdedit eum Deus tenebris?
мужчи́ні, якому доро́га закрита, що Бог тінню закрив перед ним?
24 Antequam comedam suspiro: et tamquam inundantes aquae, sic rugitus meus:
Бо зідха́ння моє випере́джує хліб мій, а зо́йки мої полились, як вода,
25 Quia timor, quem timebam, evenit mihi: et quod verebar accidit.
бо страх, що його я жахався, — до мене прибув, і чого я боявся — прийшло те мені.
26 Nonne dissimulavi? nonne silui? nonne quievi? et venit super me indignatio.
Не знав я споко́ю й не був втихоми́рений, і я не відпочи́в, — та нещастя прийшло!“
