Job 16
1 Respondens autem Iob, dixit:
А Йов відповів та й сказав:
2 Audivi frequenter talia, consolatores onerosi omnes vos estis.
„Чув я такого багато, — даремні розра́дники всі ви!
3 Numquid habebunt finem verba ventosa? aut aliquid tibi molestum est si loquaris?
Чи настане кінець вітряни́м цим слова́м? Або що зміцни́ло тебе, що так відповідаєш?
4 Poteram et ego similia vestri loqui: atque utinam esset anima vestra pro anima mea: Consolarer et ego vos sermonibus, et moverem caput meum super vos:
I я говорив би, як ви, якби ви на місці моє́му були́, — я додав би слова́ми на вас, і головою своєю кива́в би на вас,
5 Roborarem vos ore meo: et moverem labia mea, quasi parcens vobis.
уста́ми своїми зміцня́в би я вас, і не стримав би рух своїх губ на розраду!
6 Sed quid agam? Si locutus fuero, non quiescet dolor meus: et si tacuero, non recedet a me.
Якщо я говоритиму, біль мій не стри́мається, а якщо перестану, що віді́йде від мене?
7 Nunc autem oppressit me dolor meus, et in nihilum redacti sunt omnes artus mei.
Та тепер ось Він змучив мене: Всю громаду мою Ти спусто́шив,
8 Rugae meae testimonium dicunt contra me, et suscitatur falsiloquus adversus faciem meam contradicens mihi.
і помо́рщив мене, і це стало за сві́дчення, і змарні́лість моя проти мене повстала, — і очеви́дьки мені докоряє!
9 Collegit furorem suum in me, et comminans mihi, infremuit contra me dentibus suis: hostis meus terribilibus oculis me intuitus est.
Його гнів мене ша́рпає та ненави́дить мене, скрего́че на мене зубами своїми, мій ворог виго́стрює очі свої проти мене...
10 Aperuerunt super me ora sua, et exprobrantes percusserunt maxillam meam, satiati sunt poenis meis.
Вони па́щі свої роззявля́ють на мене, б'ють гане́бно по що́ках мене, збираються ра́зом на мене:
11 Conclusit me Deus apud iniquum, et manibus impiorum me tradidit.
Бог злочи́нцеві видав мене, і кинув у руки безбожних мене́.
12 Ego ille quondam opulentus repente contritus sum: tenuit cervicem meam, confregit me, et posuit me sibi quasi in signum.
Спокійний я був, — та тремтя́чим мене Він зробив. І за шию вхопи́в Він мене — й розторо́щив мене, та й поставив мене Собі ціллю:
13 Circumdedit me lanceis suis, convulneravit lumbos meos, non pepercit, et effudit in terra viscera mea.
Його стрі́льці мене оточи́ли, розриває нирки́ мої Він не жалі́вши, мою жовч виливає на землю.
14 Concidit me vulnere super vulnus, irruit in me quasi gigas.
Він робить пролі́м на проло́мі в мені, Він на мене біжить, як сила́ч.
15 Saccum consui super cutem meam, et operui cinere carnem meam.
Вере́ту пошив я на шкіру свою та під по́рох знизи́в свою го́лову.
16 Facies mea intumuit a fletu, et palpebrae meae caligaverunt.
Зашарі́лось обличчя моє від плачу́, й на пові́ках моїх залягла́ смертна тінь,
17 Haec passus sum absque iniquitate manus meae, cum haberem mundas ad Deum preces.
хоч насильства немає в доло́нях моїх, і чи́ста молитва моя!
18 Terra ne operias sanguinem meum, neque inveniat in te locum latendi clamor meus.
Не прикри́й, земле, крови моєї, і хай місця не буде для зо́йку мого́, —
19 Ecce enim in caelo testis meus, et conscius meus in excelsis.
бо тепер ось на небі мій Свідок, Самови́дець мій на висоті́.
20 Verbosi amici mei: ad Deum stillat oculus meus.
Глузли́вці мої, мої дру́зі, — моє око до Бога сльози́ть,
21 Atque utinam sic iudicaretur vir cum Deo, quomodo iudicatur filius hominis cum collega suo.
і нехай Він дозволить люди́ні змага́ння із Богом, як між сином лю́дським і ближнім його, —
22 Ecce enim breves anni transeunt, et semitam, per quam non revertar, ambulo.
бо почи́слені роки мину́ть, і піду́ я дорогою, та й не верну́сь.
