Job 14
1 Homo natus de muliere, brevi vivens tempore, repletur multis miseriis.
Люди́на, що від жінки наро́джена, короткоде́нна та повна печа́лями:
2 Qui quasi flos egreditur et conteritur, et fugit velut umbra, et numquam in eodem statu permanet.
вона виходить, як квітка — й зів'я́не, і втікає, мов тінь, — і не зостається.
3 Et dignum ducis super huiuscemodi aperire oculos tuos, et adducere eum tecum in iudicium?
І на такого Ти очі Свої відкрива́єш, і водиш на суд із Собою його́!
4 Quis potest facere mundum de immundo conceptum semine? nonne tu qui solus es?
Хто чистого ви́вести може з нечистого? Ані один!
5 Breves dies hominis sunt: numerus mensium eius apud te est: constituisti terminos eius, qui praeteriri non poterunt.
Якщо ви́значені його дні, число його місяців — в Тебе, якщо Ти призна́чив для нього мету́, що її не пере́йде, —
6 Recede paululum ab eo, ut quiescat, donec optata veniat, sicut mercenarii, dies eius.
відвернися від нього — і він заспоко́їться, і буде він тішитися своїм днем, як той на́ймит.
7 Lignum habet spem: si praecisum fuerit, rursum virescit, et rami eius pullulant.
Бо дерево має наді́ю: якщо буде стя́те, то силу отримає зно́ву, і па́рост його не загине;
8 Si senuerit in terra radix eius, et in pulvere emortuus fuerit truncus illius,
якщо постарі́є в землі його корінь і в по́росі вмре його пень,
9 Ad odorem aquae germinabit, et faciet comam quasi cum primum plantatum est:
то від во́дного за́паху знов зацвіте́, і пу́стить галу́ззя, немов саджане́ць!
10 Homo vero cum mortuus fuerit, et nudatus atque consumptus, ubi quaeso est?
А помре чоловік — і зникає, а сконає люди́на — то де ж вона є?
11 Quomodo si recedant aquae de mari, et fluvius vacuefactus arescat:
Як вода витікає із о́зера, а рі́чка спада́є та сохне,
12 Sic homo cum dormierit, non resurget, donec atteratur caelum, non evigilabit, nec consurget de somno suo.
так і та люди́на покладе́ться — й не встане, — аж до закі́нчення неба не збудяться лю́ди та не прокинуться зо́ сну свого.
13 Quis mihi hoc tribuat, ut in inferno protegas me, et abscondas me, donec pertranseat furor tuus, et constituas mihi tempus, in quo recorderis mei? (Sheol h7585)
О, якби Ти в шео́лі мене заховав, коли б Ти мене приховав, аж поки мине́ться Твій гнів, коли б час Ти призна́чив мені́, — та й про мене згадав! (Sheol h7585)
14 Putasne mortuus homo rursum vivat? cunctis diebus, quibus nunc milito, expecto donec veniat immutatio mea.
Як помре чоловік, то чи він оживе? Буду мати наді́ю по всі дні свойого життя, аж поки не при́йде замі́на для мене!
15 Vocabis me, et ego respondebo tibi: operi manuum tuarum porriges dexteram.
Кликав би Ти, — то я відпові́в би Тобі, за чин Своїх рук сумував би,
16 Tu quidem gressus meos dinumerasti, sed parce peccatis meis.
бо кроки мої рахував би тепер, а мойого гріха́ не стеріг би, —
17 Signasti quasi in sacculo delicta mea, sed curasti iniquitatem meam.
провина моя була б запеча́тана в ву́злику, і Ти закрив би моє беззаконня.
18 Mons cadens defluit, et saxum transfertur de loco suo.
Але́ гора справді впаде́, а ске́ля зсува́ється з місця свого́,
19 Lapides excavant aquae, et alluvione paulatim terra consumitur: et hominem ergo similiter perdes.
каміння стирає вода, її зли́ва споло́щує порох землі, — так надію того́ Ти губиш.
20 Roborasti eum paululum ut in perpetuum transiret: immutabis faciem eius, et emittes eum.
Ти силою схо́пиш наза́вжди його́, — і відхо́дить, Ти міняєш обличчя його́ — й відсилаєш його́.
21 Sive nobiles fuerint filii eius, sive ignobiles, non intelliget.
Чи сини́ його славні, того він не знає, чи в при́крому стані — того він не відає.
22 Attamen caro eius dum vivet dolebit, et anima illius super semetipso lugebit.
Боліє він тільки тоді, коли тіло на ньо́му, коли в ньому душа — тоді ту́жить“.
