Hebræos 12
1 Ideoque et nos tantam habentes impositam nubem testium, deponentes omne pondus, et circumstans nos peccatum, per patientiam curramus ad propositum nobis certamen:
Тим же оце й ми, маючи кругом нас таку тьму сьвідків, відложивши всяку гордість і гріх, що путав нас, терпіннєм біжім на боротьбу, що перед нами,
2 aspicientes in Auctorem fidei, et consummatorem Iesum, qui proposito sibi gaudio sustinuit crucem, confusione contempta, atque in dextera sedis Dei sedet.
дивлячись на Ісуса, починателя і звершителя віри, котрий замість радости, яка була перед Ним, витерпів хрест, не дбаючи про сором, і сїв по правицї престола Божого.
3 Recogitate enim eum, qui talem sustinuit a peccatoribus adversum semetipsum contradictionem: ut ne fatigemini, animis vestris deficientes.
Подумайте бо про Того, хто витерпів од гріщників такий перекір проти себе, щоб не внивали, ослабиш в душах ваших.
4 Nondum enim usque ad sanguinem restitistis, adversus peccatum repugnantes:
Ще ви аж до крові не стояли, борючись проти гріха,
5 et obliti estis consolationis, quae vobis tamquam filiis loquitur, dicens: Fili mi, noli negligere disciplinam Domini: neque fatigeris dum ab eo argueris.
і забули напомин, що до вас, як до синів, глаголе: "Сину мій, не гордуй караннєм Господнїм, анї слабни, докореншій від Нього;
6 Quem enim diligit Dominus, castigat: flagellat autem omnem filium, quem recipit.
кого бо любить Господь, карає; і, бє всякого сина, котрого приймає."
7 In disciplina perseverate. Tamquam filiis vobis offert se Deus: quis enim filius, quem non corripit pater?
Коли караннє терпите, Бог до вас такий, як до синів: чи єсть бо такий син, котрого не карав батько?
8 Quod si extra disciplinam estis, cuius participes facti sunt omnes: ergo adulteri, et non filii estis.
Коли ж ви пробуваєте без карання, котрого спільниками стались усї, то ви неправого ложа дїти, а не си ни.
9 Deinde patres quidem carnis nostrae, eruditores habuimus, et reverebamur eos. non multo magis obtemperabimus Patri spirituum, et vivemus?
Ще ж, мали ми батьків, тїла нашого карателїв, та й поважали їх, то чи не геть більше коритись нам Отцю духів, і жити мемо?
10 Et illi quidem in tempore paucorum dierum, secundum voluntatem suam erudiebant nos: hic autem ad id, quod utile est in recipiendo sanctificationem eius.
Ті бо на мало днів, як самі знали, карали нас; а Сей на користь (нашу), щоб ми були спільниками сьвятости Його.
11 Omnis autem disciplina in praesenti quidem videtur non esse gaudii, sed moeroris: postea autem fructum pacatissimum exercitatis per eam, reddet iustitiae.
Усяка ж кара на той час не здаєть ся радощами, а смутком; опісля ж дає овощ впокою тим, що нею навчені правди.
12 Propter quod remissas manus, et soluta genua, erigite,
Тим же "зомлїлі руки і зомлїлі коліна випростайте",
13 et gressus rectos facite pedibus vestris: ut non claudicans quis erret, magis autem sanetur.
і "стежки праві робіте ногами вашими", щоб не звернуло кульгаве з дороги, а лучче сцїлилось.
14 Pacem sequimini cum omnibus, et sanctimoniam, sine qua nemo videbit Deum:
Дбайте про впокій з усїма і про сьвятість, без чого нїхто не побачить Бога,
15 contemplantes nequis desit gratiae Dei: nequa radix amaritudinis sursum germinans impediat, et per illam inquinentur multi.
наглядаючи, щоб хто не відпав од благодатй Божої, щоб який гіркий корінь, угору виросши, не зашкодив вам, і тим не опоганились многі;
16 Ne quis fornicator, aut profanus ut Esau: qui propter unam escam vendidit primitiva sua:
щоб не був хто блудник, або необачний, як Ісав, що за одну страву оддав первородство своє.
17 scitote enim quoniam et postea cupiens hereditare benedictionem, reprobatus est: non enim invenit poenitentiae locum, quamquam cum lacrymis inquisisset eam.
Знаєте бо, що і опісля, як схотїв наслїдувати благословеннє, відкинуто його; місце бо покаяння не знайшов, хоч і з слїзми шукав його.
18 Non enim accessistis ad tractabilem montem, et accessibilem ignem, et turbinem, et caliginem, et procellam,
Не приступили бо ви до гори, до котрої доторкаємої і до палаючого огню, і хмари, і темряви і бурі,
19 et tubae sonum, et vocem verborum, quam qui audierunt, excusaverunt se, ne eis fieret verbum.
і до трубного гуку, і голосу мови, котрий хто чув, то благали, щоб до них не мовило ся слово:
20 Non enim portabant quod dicebatur: Et si bestia tetigerit montem, lapidabitur.
(бо не видержали наказу: "Хоч і зьвір доторкнеть ся до гори, буде каміннєм побитий, або стрілою пробитий."
21 Et ita terribile erat quod videbatur. Moyses dixit: Exterritus sum, et tremebundus.
І, таке страшне було видїннє, що Мойсей сказав: "Я в страсї і трепеті.")
22 Sed accessistis ad Sion montem, et civitatem Dei viventis, Ierusalem caelestem, et multorum millium Angelorum frequentiam,
А приступили ви до Сионської гори і до города Бога живого, Єрусалима небесного, і до тьми ангелів,
23 et Ecclesiam primitivorum, qui conscripti sunt in caelis, et iudicem omnium Deum, et spiritum iustorum perfectorum,
до громади і церкви первородних, на небесах написаних, і до суддї всіх, Бога, і до духів праведників звершених,
24 et testamenti novi mediatorem Iesum, et sanguinis aspersionem melius loquentem quam Abel.
і до Посередника завіта, нового, Ісуса, і крови кроплення, що промовляв лучче, нїж Авелева.
25 Videte ne recusetis loquentem. Si enim illi non effugerunt, recusantes eum, qui super terram loquebatur: multo magis nos, qui de caelis loquentem nobis avertimus.
Гледїть, щоб не відректись глаголющого. Коли бо вони не втекли, одрікшись пророкувавшого на землі, то геть більше ми, одрікшись небесного,
26 cuius vox movit terram tunc: nunc autem repromittit, dicens: Adhuc semel: et ego movebo non solum terram, sed et caelum.
котрого голос тоді захитав землею, нинї ж обітував, глаголючи: "Ще раз потрясу не тілько землею, та й небом."
27 Quod autem, Adhuc semel, dicit: declarat mobilium translationem tamquam factorum, ut maneant ea, quae sunt immobilia.
Се ж: "ще раз" показує переміну потрясеного, яко створеного, щоб пробувало нерухоме.
28 Itaque regnum immobile suscipientes, habemus gratiam: per quam serviamus placentes Deo, cum metu et reverentia.
Тим же царство нерухоме приймаючи, маємо благодать, котрою треба нам служити до вподоби Богу з шанобою і страхом
29 Etenim Deus noster ignis consumens est.
Бо наш Бог - огонь пожирающий.
