Ecclesiastes 7
1 Melius est nomen bonum, quam unguenta pretiosa: et dies mortis die nativitatis.
Краще добре ім'я́ від оливи хорошої, а день смерти люди́ни — від дня її вро́дження!
2 Melius est ire ad domum luctus, quam ad domum convivii: in illa enim finis cunctorum admonetur hominum, et vivens cogitat quid futurum sit.
Краще ходити до дому жало́би, ніж ходити до дому бенке́ту, бо то — кінець кожній люди́ні, і живий те до серця свого бере!
3 Melior est ira risu: quia per tristitiam vultus, corrigitur animus delinquentis.
Кращий смуток від смі́ху, бо при обличчі сумні́м добре серце!
4 Cor sapientium ubi tristitia est, et cor stultorum ubi laetitia.
Серце мудрих — у домі жало́би, а серце безглу́здих — у домі весе́лощів.
5 Melius est a sapiente corripi, quam stultorum adulatione decipi.
Краще слухати до́кір розумного, аніж слу́хати пісні безумних,
6 quia sicut sonitus spinarum ardentium sub olla, sic risus stulti: sed et hoc vanitas.
бо як трі́скот терни́ни під горщиком, такий сміх нерозу́много. Теж марно́та й оце!
7 Calumnia conturbat sapientem, et perdet robur cordis illius.
Коли мудрий кого утискає, то й сам нерозумним стає, а хаба́р губить серце.
8 Melior est finis orationis, quam principium. Melior est patiens arrogante.
Кінець ді́ла ліпший від поча́тку його; ліпший терпеливий від чванькува́того!
9 Ne sis velox ad irascendum: quia ira in sinu stulti requiescit.
Не спіши в своїм дусі, щоб гні́ватися, бо гнів спочиває у на́драх глупці́в.
10 Ne dicas: Quid putas causae est quod priora tempora meliora fuere quam nunc sunt? stulta enim est huiuscemodi interrogatio.
Не кажи: „Що́ це сталось, що перші дні були кращі за ці?“, бо не з мудрости ти запитався про це.
11 Utilior est sapientia cum divitiis, et magis prodest videntibus solem.
Добра мудрість з багатством, а прибу́ток для тих, хто ще сонечко бачить,
12 Sicut enim protegit sapientia, sic protegit pecunia. hoc autem plus habet eruditio et sapientia, quod vitam tribuunt possessori suo.
бо в тіні мудрости — як у тіні срі́бла, та ко́ристь пізна́ння у то́му, що мудрість життя зберігає тому́, хто має її.
13 Considera opera Dei, quod nemo possit corrigere quem ille despexerit.
Розваж Божий учинок, — бо хто́ може те ви́простати, що Він покриви́в?
14 In die bona fruere bonis, et malam diem praecave. sicut enim hanc, sic et illam fecit Deus, ut non inveniat homo contra eum iustas querimonias.
За доброго дня користай із добра́, за злого ж — розважуй: Одне й друге вчинив Бог на те, щоб люди́на нічо́го по собі не знайшла́!
15 Haec quoque vidi in diebus vanitatis meae: Iustus perit in iustitia sua, et impius multo vivit tempore in malitia sua.
В днях марно́ти своєї я всьо́го набачивсь: буває справедливий, що гине в своїй справедливості, буває й безбожний, що довго живе в своїм злі.
16 Noli esse iustus multum: neque plus sapias quam necesse est, ne obstupescas.
Не будь справедливим занадто, і не роби себе мудрим над міру: пощо нищити маєш себе?
17 Ne impie agas multum: et noli esse stultus, ne moriaris in tempore non tuo.
Не будь несправедливим занадто, і немудрим не будь: пощо маєш померти в неча́сі своїм?
18 Bonum est te sustentare iustum, et ab illo ne subtrahas manum tuam: quia qui timet Deum, nihil negligit.
Добре, щоб ти ухопи́вся за це, але й з того своєї руки не спускай, бо богобоя́зний втече від усього того.
19 Sapientia confortavit sapientem super decem principes civitatis.
Мудрість робить мудрого сильнішим за десятьох володарів, що в місті.
20 Non est enim homo iustus in terra, qui faciat bonum, et non peccet.
Немає люди́ни праведної на землі, що робила б добро́ й не грішила,
21 Sed et cunctis sermonibus, qui dicuntur, ne accomodes cor tuum: ne forte audias servum tuum maledicentem tibi.
тому́ не клади свого серця на всякі слова́, що гово́рять, щоб не чути свого раба, коли він лихосло́вить тебе,
22 scit enim conscientia tua, quia et tu crebro maledixisti aliis.
знає бо серце твоє, що багато разі́в також ти лихосло́вив на інших!
23 Cuncta tentavi in sapientia. Dixi: Sapiens efficiar: et ipsa longius recessit a me
Усе́ це я в мудрості ви́пробував, і сказав: „Стану мудрим!“Та дале́ка від мене вона!
24 multo magis quam erat: et alta profunditas, quis inveniet eam?
Дале́ке оте, що було́, і глибо́ке, глибо́ке, — хто зна́йде його?
25 Lustravi universa animo meo, ut scirem, et considerarem, et quaererem sapientiam, et rationem: et ut cognoscerem impietatem stulti, et errorem imprudentium:
Звернувся я серцем своїм, щоб пізна́ти й розві́дати, та шукати премудрість і розум, та щоб пізнати, що безбожність — глупо́та, а нерозум — безу́мство!
26 et inveni amariorem morte mulierem, quae laqueus venatorum est, et sagena cor eius, vincula sunt manus illius. qui placet Deo, effugiet illam: qui autem peccator est, capietur ab illa.
І знайшов я річ гіршу від смерти — то жінку, бо па́стка вона, її ж серце — тене́та, а руки її — то кайда́ни! Хто добрий у Бога — врято́ваний буде від неї, а грішного схо́пить вона!
27 Ecce hoc inveni, dixit Ecclesiastes, unum et alterum, ut invenirem rationem,
Подивися, оце я знайшов, сказав Пропові́дник: рівняймо одне до одно́го, щоб знайти зрозумі́ння!
28 quam adhuc quaerit anima mea, et non inveni. Virum de mille unum reperi, mulierem ex omnibus non inveni.
Чого ще шукала душа моя, та не знайшла: я люди́ну знайшов одну з тисячі, але жінки між ними всіма́ не знайшов!
29 Solummodo hoc inveni, quod fecerit Deus hominem rectum, et ipse se infinitis miscuerit quaestionibus. Quis talis ut sapiens est? et quis cognovit solutionem verbi?
Крім то́го, поглянь, що знайшов я: що праведною вчинив Бог люди́ну, та ви́гадок усяких шукають вони!
