Ecclesiastes 3
1 Omnia tempus habent, et suis spatiis transeunt universa sub caelo.
Для всього свій час, і година своя́ кожній справі під небом:
2 Tempus nascendi, et tempus moriendi. Tempus plantandi, et tempus evellendi quod plantatum est.
час роди́тись і час помирати, час садити і час виривати поса́джене,
3 Tempus occidendi, et tempus sanandi: Tempus destruendi, et tempus aedificandi.
час вбивати і час лікувати, час руйнувати і час будувати,
4 Tempus flendi, et tempus ridendi. Tempus plangendi, et tempus saltandi.
час плакати й час регота́ти, час ридати і час танцювати,
5 Tempus spargendi lapides, et tempus colligendi. Tempus amplexandi, et tempus longe fieri ab amplexibus.
час розкида́ти каміння і час каміння грома́дити, час обіймати і час ухилятись обі́ймів,
6 Tempus acquirendi, et tempus perdendi. Tempus custodiendi, et tempus abiiciendi.
час шукати і час розгубити, час збирати і час розкида́ти,
7 Tempus scindendi, et tempus consuendi. Tempus tacendi, et tempus loquendi.
час дерти і час зашивати, час мовчати і час говорити,
8 Tempus dilectionis, et tempus odii. Tempus belli, et tempus pacis.
час кохати і час ненави́діти, час війні і час миру!
9 Quid habet amplius homo de labore suo?
Яка ко́ристь трудя́щому в тім, над чим тру́диться він?
10 Vidi afflictionem, quam dedit Deus filiis hominum, ut distendantur in ea.
Я бачив роботу, що Бог був дав лю́дським синам, щоб труди́лись над нею,
11 Cuncta fecit bona in tempore suo, et mundum tradidit disputationi eorum, ut non inveniat homo opus, quod operatus est Deus ab initio usque ad finem.
— усе Він прега́рним зробив свого ча́су, і вічність поклав їм у серце, хоч не розуміє люди́на тих діл, що Бог учинив, від поча́тку та аж до кінця́.
12 Et cognovi quod non esset melius nisi laetari, et facere bene in vita sua.
Я знаю, немає нічо́го в них кращого, як тільки радіти й робити добро́ у своєму житті.
13 Omnis enim homo, qui comedit et bibit, et videt bonum de labore suo, hoc donum Dei est.
I отож, як котри́й чоловік їсть та п'є і в усім своїм тру́ді радіє добром, — це дар Божий!
14 Didici quod omnia opera, quae fecit Deus, perseverent in perpetuum: non possumus eis quidquam addere, nec auferre, quae fecit Deus ut timeatur.
Я знаю, що все, що Бог робить, воно зостається навіки, — до того не можна нічого додати, — і з того не можна нічого відня́ти, і Бог так зробив, щоб боялись Його!
15 Quod factum est, ipsum permanet: quae futura sunt, iam fuerunt: et Deus instaurat quod abiit.
Що є, то було́ вже воно, і що статися має — було вже, бо минуле відно́влює Бог!
16 Vidi sub sole in loco iudicii impietatem, et in loco iustitiae iniquitatem.
І я бачив під сонцем іще: місце су́ду, — а в нім беззако́ння, і місце правди, — у ньому ж неправда.
17 Et dixi in corde meo: Iustum, et impium iudicabit Deus, et tempus omnis rei tunc erit.
Я сказав був у серці своє́му: Судитиме Бог справедливого й несправедливого, бо для кожної справи є час, і на всяке там ді́ло.
18 Dixi in corde meo de filiis hominum, ut probaret eos Deus, et ostenderet similes esse bestiis.
Я сказав був у серці своє́му: Це для лю́дських синів, щоб Бог випробо́вував їх, і щоб бачити їм, що вони як ті зві́рі,
19 Idcirco unus interitus est hominis, et iumentorum, et aequa utriusque conditio: sicut moritur homo, sic et illa moriuntur: similiter spirant omnia, et nihil habet homo iumento amplius: cuncta subiacent vanitati,
бо доля для лю́дських синів і доля звіри́ни — однакова доля для них: як оці помирають, так само вмирають і ті, і для всіх один по́дих, і нема над твариною ви́щости людям, — марно́та бо все!
20 et omnia pergunt ad unum locum: de terra facta sunt, et in terram pariter revertuntur.
Все до місця одно́го йде: все постало із по́роху, і ве́рнеться все знов до пороху.
21 Quis novit si spiritus filiorum Adam ascendat sursum, et si spiritus iumentorum descendat deorsum?
Хто те знає, чи дух лю́дських синів підійма́ється вго́ру, і чи спуска́ється вділ до землі дух скотини?
22 Et deprehendi nihil esse melius quam laetari hominem in opere suo, et hanc esse partem illius. Quis enim eum adducet, ut post se futura cognoscat?
І я бачив, — нема чоловікові кращого, як діла́ми своїми радіти, бо це доля його́! Бо хто поведе́ його гля́нути, що́ буде по ньому?
