Ecclesiastes 10
1 Muscae morientes perdunt suavitatem unguenti. Pretiosior est sapientia et gloria, parva et ad tempus stultitia.
Мертві мухи псують та зашумовують оливу мирова́рника, — так трохи глупо́ти псує мудрість та славу.
2 Cor sapientis in dextera eius, et cor stulti in sinistra illius.
Серце мудрого тягне право́руч, а серце безумного — ліво́руч.
3 Sed et in via stultus ambulans, cum ipse insipiens sit, omnes stultos aestimat.
Коли нерозумний і прямою дорогою йде, йому серця бракує, і всім він говорить, що він нерозумний.
4 Si spiritus potestatem habentis ascenderit super te, locum tuum ne demiseris: quia curatio faciet cessare peccata maxima.
Коли гнів володаря стане на тебе, не лишай свого місця, — бо лагі́дність доводить до про́щення навіть великих провин.
5 Est malum quod vidi sub sole, quasi per errorem egrediens a facie principis:
Є зло, що я бачив під сонцем, мов по́милка, що повстає від володаря:
6 positum stultum in dignitate sublimi, et divites sedere deorsum.
на великих висо́тах глупо́та буває поста́влена, а багаті сидять у низині́!
7 Vidi servos in equis: et principes ambulantes super terram quasi servos.
Я бачив на ко́нях рабів, князі́ ж пішки ходили, немов ті раби.
8 Qui fodit foveam, incidet in eam: et qui dissipat sepem, mordebit eum coluber.
Хто яму копає, той в неї впаде́, а хто валить мура, того га́дина вкусить.
9 Qui transfert lapides, affligetur in eis: et qui scindit ligna, vulnerabitur ab eis.
Хто зно́сить камі́ння, пора́ниться ним; хто дро́ва рубає, загро́жений ними.
10 Si retusum fuerit ferrum, et hoc non ut prius, sed hebetatum fuerit, multo labore exacuetur, et post industriam sequetur sapientia.
Як залізо ступіє, й хтось ле́за не ви́гострить, той мусить напру́жити свою силу, — та мудрість зара́дить йому!
11 Si mordeat serpens in silentio, nihil eo minus habet qui occulte detrahit.
Коли вкусить гадюка перед закля́ттям, тоді ворожби́т не потрібний.
12 Verba oris sapientis gratia: et labia insipientis praecipitabunt eum:
Слова́ з уст премудрого — милість, а губи безумного нищать його:
13 Initium verborum eius stultitia, et novissimum oris illius error pessimus.
поча́ток слів його уст — глупо́та, а кінець його уст — зле шале́нство.
14 Stultus verba multiplicat. Ignorat homo quid ante se fuerit: et quid post se futurum sit, quis ei poterit indicare?
Нерозумний говорить багато, та не знає люди́на, що́ буде; а що буде по ньому, хто скаже йому?
15 Labor stultorum affliget eos, qui nesciunt in urbem pergere.
Втомляє безумного праця його, бо не знає й дороги до міста.
16 Vae tibi terra, cuius rex puer est, et cuius principes mane comedunt.
Горе, кра́ю, тобі, коли цар твій — хлопчи́на, а влади́ки твої спозара́нку їдять!
17 Beata terra, cuius rex nobilis est, et cuius principes vescuntur in tempore suo ad reficiendum, et non ad luxuriam.
Щасливий ти, кра́ю, коли син шляхе́тних у тебе царем, а влади́ки твої своєча́сно їдять, як ті му́жі, а не як п'яни́ці!
18 In pigritiis humiliabitur contignatio, et in infirmitate manuum perstillabit domus.
Від лі́нощів ва́литься стеля, а з опу́щення рук тече дах.
19 In risum faciunt panem, et vinum ut epulentur viventes: et pecuniae obediunt omnia.
Гости́ну справляють для радощів, і вином весели́ться життя, а за срі́бло все це можна мати.
20 In cogitatione tua regi ne detrahas, et in secreto cubiculi tui ne maledixeris diviti: quia et aves caeli portabunt vocem tuam, et qui habet pennas annunciabit sententiam.
Навіть у ду́мці своїй не злосло́в на царя, і в спа́льні своїй не кляни багача́, — небесний бо птах віднесе́ твою мову, а крила́тий розкаже про слово твоє.
