Psalmorum 73
1 Psalmus Asaph. Quam bonus Israël Deus, his qui recto sunt corde!
Псалом Асафів. Який же добрий Бог до Ізраїля, до чистих серцем!
2 Mei autem pene moti sunt pedes, pene effusi sunt gressus mei:
А в мене ледь не похитнулися мої ноги, мало не втратили опору мої стопи,
3 quia zelavi super iniquos, pacem peccatorum videns.
коли я позаздрив нерозумним, побачивши добробут нечестивих!
4 Quia non est respectus morti eorum, et firmamentum in plaga eorum.
Адже немає в них страждань до самої смерті й тіла їхні пашіють здоров’ям.
5 In labore hominum non sunt, et cum hominibus non flagellabuntur.
Вони вільні від тягарів людських, і труднощі людські не торкаються їх.
6 Ideo tenuit eos superbia; operti sunt iniquitate et impietate sua.
Тому пиха вкрила їм шию намистом, насильство вдягає їх неначе шати.
7 Prodiit quasi ex adipe iniquitas eorum; transierunt in affectum cordis.
Вирячилися від жиру їхні очі – збулися [в них] розбещені задуми серця.
8 Cogitaverunt et locuti sunt nequitiam; iniquitatem in excelso locuti sunt.
Глузують і говорять злісно, розмовляють зухвало про пригнічення.
9 Posuerunt in cælum os suum, et lingua eorum transivit in terra.
На небеса зазіхають вуста їхні, і язик їхній по землі походжає.
10 Ideo convertetur populus meus hic, et dies pleni invenientur in eis.
Тому туди ж народ Його звертається, п’ють собі жадібно воду повною мірою.
11 Et dixerunt: Quomodo scit Deus, et si est scientia in excelso?
Вони говорять: «Як дізнається Бог? Хіба є знання у Всевишнього?
12 Ecce ipsi peccatores, et abundantes in sæculo obtinuerunt divitias.
Ось вони нечестиві, але завжди безтурботні й примножують статки!»
13 Et dixi: Ergo sine causa justificavi cor meum, et lavi inter innocentes manus meas,
Так чи не дарма я тримав у чистоті моє серце й обмивав у невинності мої руки?
14 et fui flagellatus tota die, et castigatio mea in matutinis.
Я був уражений картанням цілий день і докорами сумління – щоранку.
15 Si dicebam: Narrabo sic; ecce nationem filiorum tuorum reprobavi.
Якби сказав я сам собі: «Буду міркувати, як вони!», то цим я зрадив би рід синів Твоїх.
16 Existimabam ut cognoscerem hoc; labor est ante me:
І роздумував я, щоб пізнати це, але воно було тяжким в очах моїх.
17 donec intrem in sanctuarium Dei, et intelligam in novissimis eorum.
Аж поки не увійшов я до святилища Божого й не зрозумів, яким буде їхній кінець.
18 Verumtamen propter dolos posuisti eis; dejecisti eos dum allevarentur.
Так, Ти ставиш їх на стежках слизьких і [потім] штовхаєш їх до загибелі.
19 Quomodo facti sunt in desolationem? subito defecerunt: perierunt propter iniquitatem suam.
Як несподівано вони перетворилися на руїну, зникли, згинули від жаху!
20 Velut somnium surgentium, Domine, in civitate tua imaginem ipsorum ad nihilum rediges.
Як сновидіння [зникає] після пробудження, так і Ти, Владико, повставши, їхні мрії обернеш на сором.
21 Quia inflammatum est cor meum, et renes mei commutati sunt;
Коли ж серце моє гарячилося й нутрощі мої терзалися,
22 et ego ad nihilum redactus sum, et nescivi:
тоді я був невігласом і нерозумним, мов худоба, перед Тобою.
23 ut jumentum factus sum apud te, et ego semper tecum.
Та я завжди з Тобою: Ти тримаєш мою правицю у [Своїй] руці.
24 Tenuisti manum dexteram meam, et in voluntate tua deduxisti me, et cum gloria suscepisti me.
Ти ведеш мене Своєю порадою, а потім приймеш мене у славу.
25 Quid enim mihi est in cælo? et a te quid volui super terram?
Хто є в мене на небі, [крім Тебе]? Коли Ти зі мною, нічого на землі не хочу!
26 Defecit caro mea et cor meum; Deus cordis mei, et pars mea, Deus in æternum.
Виснажилося моє тіло й моє серце, та скеля серця мого й доля моя навіки – Бог!
27 Quia ecce qui elongant se a te peribunt; perdidisti omnes qui fornicantur abs te.
Ось ті, хто далекий від Тебе, загинуть; Ти знищиш усіх, хто блукає [вдалині] від Тебе.
28 Mihi autem adhærere Deo bonum est; ponere in Domino Deo spem meam: ut annuntiem omnes prædicationes tuas in portis filiæ Sion.
А щодо мене, то добре мені наближатися до Бога; у Володаря Господа мій притулок, щоб я міг звіщати Його діяння.
