Psalmorum 39
1 In finem, ipsi Idithun. Canticum David. Dixi: Custodiam vias meas: ut non delinquam in lingua mea. Posui ori meo custodiam, cum consisteret peccator adversum me.
Керівнику хору Єдутуну. Псалом Давидів. Я сказав: «Я стежитиму за своїми [життєвими] дорогами, від гріха утримуватиму язик свій, вустам моїм поставлю перепону, поки нечестивий переді мною».
2 Obmutui, et humiliatus sum, et silui a bonis; et dolor meus renovatus est.
Я онімів, затих, мовчав навіть про добре, та біль мій [внутрішній] лише роз’ятрився,
3 Concaluit cor meum intra me; et in meditatione mea exardescet ignis.
серце моє запалало зсередини. Коли я роздумував, загорівся вогонь, [тоді] я промовив язиком своїм:
4 Locutus sum in lingua mea: Notum fac mihi, Domine, finem meum, et numerum dierum meorum quis est, ut sciam quid desit mihi.
«Дай мені знати, Господи, [час] мого кінця і яка кількість моїх днів? Хотів би я знати, наскільки швидкоплинне життя моє.
5 Ecce mensurabiles posuisti dies meos, et substantia mea tamquam nihilum ante te. Verumtamen universa vanitas, omnis homo vivens.
Ось Ти дав мені днів лише на ширину долоні, і тривалість мого життя – як ніщо перед Тобою. Справді, кожна людина, що існує, – лише пара. (Села)
6 Verumtamen in imagine pertransit homo; sed et frustra conturbatur: thesaurizat, et ignorat cui congregabit ea.
Так, людина снує в сутінках, марно клопочеться, накопичує, та не знає, хто забере все це.
7 Et nunc quæ est exspectatio mea: nonne Dominus? et substantia mea apud te est.
Тож на що мені тепер надіятися, мій Володарю? Лише на Тебе моє сподівання.
8 Ab omnibus iniquitatibus meis erue me: opprobrium insipienti dedisti me.
Визволи мене від усіх беззаконь моїх, не віддавай мене на глузування нерозумним.
9 Obmutui, et non aperui os meum, quoniam tu fecisti;
Я онімів, не відкриваю вуст моїх, бо Ти зробив так.
10 amove a me plagas tuas.
Відведи від мене удар Твій; від стусанів Твоїх я гину.
11 A fortitudine manus tuæ ego defeci in increpationibus: propter iniquitatem corripuisti hominem. Et tabescere fecisti sicut araneam animam ejus: verumtamen vane conturbatur omnis homo.
Докорами за беззаконня Ти караєш людину й нищиш її красу, як міль. Справді, кожна людина – марнота. (Села)
12 Exaudi orationem meam, Domine, et deprecationem meam; auribus percipe lacrimas meas. Ne sileas, quoniam advena ego sum apud te, et peregrinus sicut omnes patres mei.
Почуй молитву мою, Господи, і прислухайся до зойку мого; не мовчи щодо сліз моїх, адже я лише приходько в Тебе, [тимчасовий] поселенець, як і всі прабатьки мої.
13 Remitte mihi, ut refrigerer priusquam abeam et amplius non ero.
Відведи Свій [суворий] погляд від мене, щоб я трохи порадів, перш ніж я піду й мене не стане».
