Psalmorum 142

1 Intellectus David, cum esset in spelunca, oratio. Voce mea ad Dominum clamavi, voce mea ad Dominum deprecatus sum.

Псалом навча́льний, Давида, коли він був у печері. Молитва. Мій голос до Господа, — я кличу, мій голос до Господа, — я блага́ю!

2 Effundo in conspectu ejus orationem meam, et tribulationem meam ante ipsum pronuntio:

Перед обличчям Його вилива́ю я мову свою, про недолю свою я розка́зую перед обличчям Його́,

3 in deficiendo ex me spiritum meum, et tu cognovisti semitas meas. In via hac qua ambulabam absconderunt laqueum mihi.

коли́ омліва́є мій дух у мені. А Ти знаєш дорогу мою: на дорозі, якою ходжу́, па́стку для мене сховали!

4 Considerabam ad dexteram, et videbam, et non erat qui cognosceret me: periit fuga a me, et non est qui requirat animam meam.

Право́руч поглянь і побач: немає ніко́го знайо́мого, загинув приту́лок від мене, ніхто не питає за душу мою.

5 Clamavi ad te, Domine; dixi: Tu es spes mea, portio mea in terra viventium.

Я кличу до Тебе, о Господи, я кажу́: „Ти моє пристано́вище, доля моя у країні живих!“

6 Intende ad deprecationem meam, quia humiliatus sum nimis. Libera me a persequentibus me, quia confortati sunt super me.

Прислу́хайся ж Ти до блага́ння мого́, бо зробився я зо́всім нужде́нний! Визволь мене від моїх переслі́дників, бо стали сильніші від мене вони!

7 Educ de custodia animam meam ad confitendum nomini tuo; me exspectant justi donec retribuas mihi.

Ви́веди душу мою із в'язни́ці, щоб сла́вити Йме́ння Твоє! Праведні ото́чать мене, як учи́ниш добро надо мною!