Psalmorum 104
1 Ipsi David. Benedic, anima mea, Domino: Domine Deus meus, magnificatus es vehementer. Confessionem et decorem induisti,
Благослови, душе моя, Господа! Господи, Боже мій, Ти звеличився, зодягнувся у славу й велич.
2 amictus lumine sicut vestimento. Extendens cælum sicut pellem,
Він огортається світлом, немов шатами; розстилає небеса, як покривало;
3 qui tegis aquis superiora ejus: qui ponis nubem ascensum tuum; qui ambulas super pennas ventorum:
закладає на водах основи Своїх вишніх світлиць. Він робить хмари Своєю колісницею, крокує на крилах вітру.
4 qui facis angelos tuos spiritus, et ministros tuos ignem urentem.
Він робить Своїми посланцями вітри, Своїми слугами – полум’я вогню.
5 Qui fundasti terram super stabilitatem suam: non inclinabitur in sæculum sæculi.
Він заклав землю на її основах, тому не похитнеться вона повік-віків!
6 Abyssus sicut vestimentum amictus ejus; super montes stabunt aquæ.
Ти вкрив її безоднею, мов одягом, на горах стояли води,
7 Ab increpatione tua fugient; a voce tonitrui tui formidabunt.
[та] від грізного крику Твого побігли вони, від голосу грому Твого пустилися навтіки.
8 Ascendunt montes, et descendunt campi, in locum quem fundasti eis.
Піднялися були в гори вони та спустилися в долини, до місця, яке Ти влаштував для них.
9 Terminum posuisti quem non transgredientur, neque convertentur operire terram.
Ти поклав межу, яку вони не перейдуть, не вкриють вони знову землі.
10 Qui emittis fontes in convallibus; inter medium montium pertransibunt aquæ.
Ти посилаєш води джерела в річища, між горами течуть вони,
11 Potabunt omnes bestiæ agri; expectabunt onagri in siti sua.
напувають усіх звірів польових; [там] втамовують свою спрагу дикі віслюки.
12 Super ea volucres cæli habitabunt; de medio petrarum dabunt voces.
При [водах] тих живуть птахи небесні, з-поміж гілля подають голос.
13 Rigans montes de superioribus suis; de fructu operum tuorum satiabitur terra:
Він напуває гори з вишніх світлиць Своїх. Від плоду діянь Твоїх насичується земля.
14 producens fœnum jumentis, et herbam servituti hominum, ut educas panem de terra,
Ти вирощуєш траву для худоби й збіжжя для потреб людини, щоб вивести їжу із землі,
15 et vinum lætificet cor hominis: ut exhilaret faciem in oleo, et panis cor hominis confirmet.
і вино, що серце людське веселить, щоб сяяло обличчя від олії і хлібом зміцнилося серце людини.
16 Saturabuntur ligna campi, et cedri Libani quas plantavit:
Насичуються дерева Господні, кедри ліванські, які Він насадив.
17 illic passeres nidificabunt: herodii domus dux est eorum.
Там птахи в’ють гнізда, домівка лелеки – на кипарисах.
18 Montes excelsi cervis; petra refugium herinaciis.
Високі гори диким козлам належать, скелі – притулок даманів.
19 Fecit lunam in tempora; sol cognovit occasum suum.
Він створив місяць, щоб час визначати; сонце знає, коли йому заходити.
20 Posuisti tenebras, et facta est nox; in ipsa pertransibunt omnes bestiæ silvæ:
Ти наводиш темряву, і настає ніч, коли рухаються всі звірі лісові.
21 catuli leonum rugientes ut rapiant, et quærant a Deo escam sibi.
Молоді леви ричать за здобиччю, просячи собі у Бога їжу.
22 Ortus est sol, et congregati sunt, et in cubilibus suis collocabuntur.
Сходить сонце – вони збираються разом і лягають у своє лігво.
23 Exibit homo ad opus suum, et ad operationem suam usque ad vesperum.
Людина виходить на свою працю й на роботу свою аж до вечора.
24 Quam magnificata sunt opera tua, Domine! omnia in sapientia fecisti; impleta est terra possessione tua.
Які численні діяння Твої, Господи! Усе Ти мудро створив; земля наповнена створіннями Твоїми.
25 Hoc mare magnum et spatiosum manibus; illic reptilia quorum non est numerus: animalia pusilla cum magnis.
Ось море велике й просторе, там живина кишить без ліку, живі істоти – малі й великі.
26 Illic naves pertransibunt; draco iste quem formasti ad illudendum ei.
Там ходять кораблі, там цей Левіятан, якого Ти створив, щоб бавився він у морі.
27 Omnia a te expectant ut des illis escam in tempore.
Усі вони очікують від Тебе, що Ти даси їм їжу своєчасно.
28 Dante te illis, colligent; aperiente te manum tuam, omnia implebuntur bonitate.
Ти даєш їм – вони приймають, відкриваєш руку Твою – насичуються благом.
29 Avertente autem te faciem, turbabuntur; auferes spiritum eorum, et deficient, et in pulverem suum revertentur.
Сховаєш обличчя Своє – вони бентежаться. Забираєш дух їхній – гинуть і повертаються в порох [земний].
30 Emittes spiritum tuum, et creabuntur, et renovabis faciem terræ.
Пошлеш духа Свого – вони створюються, і Ти оновлюєш обличчя землі.
31 Sit gloria Domini in sæculum; lætabitur Dominus in operibus suis.
Нехай буде слава Господня навіки, нехай радіє Господь діянням Своїм!
32 Qui respicit terram, et facit eam tremere; qui tangit montes, et fumigant.
Він погляне на землю, і вона затремтить; торкнеться до гір, і вони задимлять.
33 Cantabo Domino in vita mea; psallam Deo meo quamdiu sum.
Я співатиму Господеві[усе] життя моє; співатиму Богові моєму, поки існую.
34 Jucundum sit ei eloquium meum; ego vero delectabor in Domino.
Нехай буде приємним Йому мій роздум: я радітиму в Господі.
35 Deficiant peccatores a terra, et iniqui, ita ut non sint. Benedic, anima mea, Domino.
Нехай згинуть грішники із землі й нечестивих більше не буде. Благослови, душе моя, Господа! Алілуя!
