Psalmorum 102
1 Oratio pauperis, cum anxius fuerit, et in conspectu Domini effuderit precem suam. Domine, exaudi orationem meam, et clamor meus ad te veniat.
Молитва вбогого, коли він слабне та перед Господнім лицем виливає мову свою. Господи, ви́слухай молитву мою, і блага́ння моє нехай ді́йде до Тебе!
2 Non avertas faciem tuam a me: in quacumque die tribulor, inclina ad me aurem tuam; in quacumque die invocavero te, velociter exaudi me.
Не ховай від мене обличчя Свого́, в день недолі моєї — схили Своє ухо до ме́не, в день блага́ння озвися неба́вом до мене!
3 Quia defecerunt sicut fumus dies mei, et ossa mea sicut cremium aruerunt.
Бо минають, як дим, мої дні, а кості мої — немов ви́сохли в о́гнищі.
4 Percussus sum ut fœnum, et aruit cor meum, quia oblitus sum comedere panem meum.
Як трава та — поби́те та ви́сохло серце моє, так що я забував їсти хліб свій.
5 A voce gemitus mei adhæsit os meum carni meæ.
Від зо́йку стогна́ння мого прили́пли до тіла мого мої кості.
6 Similis factus sum pellicano solitudinis; factus sum sicut nycticorax in domicilio.
Уподо́бився я пелика́нові пустині, я став, як той пу́гач руїн!
7 Vigilavi, et factus sum sicut passer solitarius in tecto.
Я безсонний, і став, немов пташка само́тня на да́сі.
8 Tota die exprobrabant mihi inimici mei, et qui laudabant me adversum me jurabant:
Увесь день ображають мене вороги́ мої, ті, хто з мене кепку́є, заприсяглись проти мене!
9 quia cinerem tamquam panem manducabam, et potum meum cum fletu miscebam,
І по́піл я їм, немов хліб, а напо́ї свої із плаче́м перемі́шую, —
10 a facie iræ et indignationis tuæ: quia elevans allisisti me.
через гнів Твій та лютість Твою, бо підняв був мене Ти та й кинув мене́.
11 Dies mei sicut umbra declinaverunt, et ego sicut fœnum arui.
Мої дні — як похи́лена тінь, а я сохну, немов та трава!
12 Tu autem, Domine, in æternum permanes, et memoriale tuum in generationem et generationem.
А Ти, Господи, бу́деш повік пробува́ти, а пам'ять Твоя — з роду в рід.
13 Tu exsurgens misereberis Sion, quia tempus miserendi ejus, quia venit tempus:
Ти встанеш та змилуєшся над Сіо́ном, бо час учини́ти йому милосердя, бо прийшов речене́ць,
14 quoniam placuerunt servis tuis lapides ejus, et terræ ejus miserebuntur.
бо раби Твої покоха́ли й камі́ння його́, і порох його полюбили!
15 Et timebunt gentes nomen tuum, Domine, et omnes reges terræ gloriam tuam:
І будуть боятись наро́ди Господнього Йме́ння, а всі зе́мні царі — слави Твоєї.
16 quia ædificavit Dominus Sion, et videbitur in gloria sua.
Бо Господь побудує Сіона, поя́виться в славі Своїй.
17 Respexit in orationem humilium et non sprevit precem eorum.
До молитви забутих зве́рнеться Він, і моли́тви їхньої не осоро́мить.
18 Scribantur hæc in generatione altera, et populus qui creabitur laudabit Dominum.
Запишеться це поколі́нню майбу́тньому, і наро́д, який ство́рений буде, хвали́тиме Господа,
19 Quia prospexit de excelso sancto suo; Dominus de cælo in terram aspexit:
бо споглянув Він із високо́сти святої Своєї, Господь зо́рив на землю з небе́с,
20 ut audiret gemitus compeditorum; ut solveret filios interemptorum:
щоб почути зідха́ння ув'я́зненого, щоб на смерть прироко́ваних ви́зволити,
21 ut annuntient in Sion nomen Domini, et laudem ejus in Jerusalem:
щоб розповіда́ти про Йме́ння Господнє в Сіоні, а в Єрусалимі — про славу Його,
22 in conveniendo populos in unum, et reges, ut serviant Domino.
коли ра́зом зберу́ться наро́ди й держа́ви служи́ти Господе́ві.
23 Respondit ei in via virtutis suæ: Paucitatem dierum meorum nuntia mihi:
Мою силу в дорозі Він ви́снажив, дні мої скороти́в.
24 ne revoces me in dimidio dierum meorum, in generationem et generationem anni tui.
Я кажу́: „Боже мій, — не бери Ти мене в половині днів моїх! Твої ро́ки — на вічні віки.
25 Initio tu, Domine, terram fundasti, et opera manuum tuarum sunt cæli.
Колись землю Ти був закла́в, а небо — то чин Твоїх рук, —
26 Ipsi peribunt, tu autem permanes; et omnes sicut vestimentum veterascent. Et sicut opertorium mutabis eos, et mutabuntur;
позникають вони, а Ти бу́деш стояти. І всі вони, як оде́жа, загинуть, Ти їх зміниш, немов те вбрання́, — і мину́ться вони.
27 tu autem idem ipse es, et anni tui non deficient.
Ти ж — Той Самий, а роки Твої не закі́нчаться!
28 Filii servorum tuorum habitabunt, et semen eorum in sæculum dirigetur.
Сини Твоїх рабів будуть жити, а їхнє насіння стоя́тиме міцно перед обличчям Твоїм!“
