Job 6
1 Respondens autem Job, dixit:
А Йов відповів та й сказав:
2 Utinam appenderentur peccata mea quibus iram merui, et calamitas quam patior, in statera!
„Коли б сму́ток мій вірно був зва́жений, а з ним ра́зом нещастя моє підняли́ на вазі,
3 Quasi arena maris hæc gravior appareret; unde et verba mea dolore sunt plena:
то тепер воно тяжче було б від морсько́го піску, тому́ нерозва́жне слова́ мої кажуть!
4 quia sagittæ Domini in me sunt, quarum indignatio ebibit spiritum meum; et terrores Domini militant contra me.
Бо в мені Всемогу́тнього стрі́ли, і їхня отру́та п'є духа мого́, страхи Божі шику́ються в бій проти ме́не...
5 Numquid rugiet onager cum habuerit herbam? aut mugiet bos cum ante præsepe plenum steterit?
Чи дикий осел над травою реве́? Хіба реве віл, коли ясла повні?
6 aut poterit comedi insulsum, quod non est sale conditum? aut potest aliquis gustare quod gustatum affert mortem?
Чи без соли їдять несмачне́, чи є смак у білко́ві яйця́?
7 Quæ prius nolebat tangere anima mea, nunc, præ angustia, cibi mei sunt.
Чого́ не хотіла торкну́тись душа моя, все те стало мені за поживу в хворо́бі.
8 Quis det ut veniat petitio mea, et quod expecto tribuat mihi Deus?
О, коли б же збуло́ся проха́ння моє, а моє сподіва́ння дав Бог!
9 et qui cœpit, ipse me conterat; solvat manum suam, et succidat me?
О, коли б зволив Бог розчави́ти мене, простягну́в Свою руку — й мене полама́в, —
10 Et hæc mihi sit consolatio, ut affligens me dolore, non parcat, nec contradicam sermonibus Sancti.
то була б ще потіха мені, і скака́в би я в немилосе́рдному бо́лі, бо я не зрікався слів Святого!
11 Quæ est enim fortitudo mea, ut sustineam? aut quis finis meus, ut patienter agam?
Яка сила моя, що наді́ю я матиму? І який мій кінець, щоб продо́вжити життя моє це?
12 Nec fortitudo lapidum fortitudo mea, nec caro mea ænea est.
Чи сила камі́нна — то сила моя? Чи тіло моє мідяне́?
13 Ecce non est auxilium mihi in me, et necessarii quoque mei recesserunt a me.
Чи не поміч для мене в мені, чи спасі́ння від мене відсу́нене?
14 Qui tollit ab amico suo misericordiam, timorem Domini derelinquit.
Для то́го, хто гине, товариш — то ласка, хоча б опусти́в того страх Всемогу́тнього.
15 Fratres mei præterierunt me, sicut torrens qui raptim transit in convallibus.
Брати́ мої зраджують, мов той поті́к, мов річи́ще пото́ків, минають вони,
16 Qui timent pruinam, irruet super eos nix.
темні́ші від льо́ду вони, в них ховається сніг.
17 Tempore quo fuerint dissipati, peribunt; et ut incaluerit, solventur de loco suo.
Коли сонце їх гріє, вони висиха́ють, у теплі — гинуть з місця свого́.
18 Involutæ sunt semitæ gressuum eorum; ambulabunt in vacuum, et peribunt.
Карава́ни дорогу свою відхиля́ють, ухо́дять в пустиню — й щезають.
19 Considerate semitas Thema, itinera Saba, et expectate paulisper.
Карава́ни з Теми́ поглядають, похо́ди з Шеви́ покладають наді́ї на них.
20 Confusi sunt, quia speravi: venerunt quoque usque ad me, et pudore cooperti sunt.
І засоро́милися, що вони сподіва́лись; до нього прийшли — та й збенте́жились.
21 Nunc venistis; et modo videntes plagam meam, timetis.
Так і ви тепер стали ніщо́, побачили страх — і злякались!
22 Numquid dixi: Afferte mihi, et de substantia vestra donate mihi?
Чи я говорив коли: „Дайте мені, а з має́тку свого дайте пі́дкуп за мене,
23 vel: Liberate me de manu hostis, et de manu robustorum eruite me?
і врятуйте мене з руки ворога, і з рук гноби́телевих мене викупіть?“
24 Docete me, et ego tacebo: et si quid forte ignoravi, instruite me.
Навчіть ви мене — і я буду мовчати, а в чім я невми́сне згрішив — розтлума́чте мені.
25 Quare detraxistis sermonibus veritatis, cum e vobis nullus sit qui possit arguere me?
Які гострі слова́ справедливі, та що то дово́дить дога́на від вас?
26 Ad increpandum tantum eloquia concinnatis, et in ventum verba profertis.
Чи ви ду́маєте докоря́ти слова́ми? Бо на вітер слова́ одчайду́шного,
27 Super pupillum irruitis, et subvertere nitimini amicum vestrum.
і на сироту́ нападаєте ви, і копаєте яму для друга свого!
28 Verumtamen quod cœpistis explete: præbete aurem, et videte an mentiar.
Та звольте поглянути на мене тепер, а я не скажу́ перед вами неправди.
29 Respondete, obsecro, absque contentione; et loquentes id quod justum est, judicate.
Верніться ж, хай кривди не бу́де, і верніться, — ще в тім моя правда!
30 Et non invenietis in lingua mea iniquitatem, nec in faucibus meis stultitia personabit.
Хіба́ в мене на язиці є неправда? чи ж не маю смаку́, щоб розпізнати нещастя?
