Job 19
1 Respondens autem Job, dixit:
А Йов відповів та й сказав:
2 Usquequo affligitis animam meam, et atteritis me sermonibus?
„Аж до́ки смути́ти ви бу́дете душу мою, та души́ти словами мене?
3 En decies confunditis me, et non erubescitis opprimentes me.
Десять раз це мене ви соро́мите, гноби́ти мене не стида́єтесь!
4 Nempe etsi ignoravi, mecum erit ignorantia mea.
Якщо справді зблуди́в я, то мій гріх при мені позоста́не.
5 At vos contra me erigimini, et arguitis me opprobriis meis.
Чи ви велича́єтесь справді над мною, і виказуєте мою га́ньбу на мене?
6 Saltem nunc intelligite quia Deus non æquo judicio afflixerit me, et flagellis suis me cinxerit.
Знайте тоді, що Бог скри́вдив мене, і тене́та Свої розточи́в надо мною!
7 Ecce clamabo, vim patiens, et nemo audiet; vociferabor, et non est qui judicet.
Ось „ґвалт!“я кричу́, та не відповідає ніхто, голошу́, — та немає суду!
8 Semitam meam circumsepsit, et transire non possum: et in calle meo tenebras posuit.
Він дорогу мою оточи́в — і я не перейду́, Він поклав на стежки́ мої те́мряву!
9 Spoliavit me gloria mea, et abstulit coronam de capite meo.
Він стягнув з мене славу мою і вінця́ зняв мені з голови!
10 Destruxit me undique, et pereo: et quasi evulsæ arbori abstulit spem meam.
Звідусі́ль Він ламає мене, — і я йду, наді́ю мою, як те дерево, ви́вернув Він.
11 Iratus est contra me furor ejus, et sic me habuit quasi hostem suum.
І на мене Свій гнів запали́в, і зарахува́в Він мене до Своїх ворогів:
12 Simul venerunt latrones ejus, et fecerunt sibi viam per me, et obsederunt in gyro tabernaculum meum.
полки́ Його ра́зом прихо́дять, і тору́ють на ме́не доро́гу свою, і табору́ють навко́ло наме́ту мого.
13 Fratres meos longe fecit a me, et noti mei quasi alieni recesserunt a me.
Віддали́в Він від мене братів моїх, а знайо́мі мої почужі́ли для мене,
14 Dereliquerunt me propinqui mei, et qui me noverant obliti sunt mei.
мої ближні відста́ли, і забу́ли про мене знайо́мі мої.
15 Inquilini domus meæ et ancillæ meæ sicut alienum habuerunt me, et quasi peregrinus fui in oculis eorum.
Ме́шканці дому мого́, і служниці мої за чужого вважають мене́, — чужако́м я став в їхніх оча́х.
16 Servum meum vocavi, et non respondit: ore proprio deprecabar illum.
Я кличу свойо́го раба — і він відповіді не дає, хоч своїми уста́ми благаю його́.
17 Halitum meum exhorruit uxor mea, et orabam filios uteri mei.
Мій дух став бридки́й для моєї дружи́ни, а мій за́пах — синам моєї утро́би.
18 Stulti quoque despiciebant me: et cum ab eis recessissem, detrahebant mihi.
Навіть діти малі зневажають мене, — коли я встаю, то глузу́ють із мене.
19 Abominati sunt me quondam consiliarii mei, et quem maxime diligebam, aversatus est me.
Мої всі пові́рники бри́дяться мною, а кого я кохав — оберну́лись на мене.
20 Pelli meæ, consumptis carnibus, adhæsit os meum, et derelicta sunt tantummodo labia circa dentes meos.
До шкіри моєї й до тіла мого приліпилися кості мої, ще біля зубів лиш зосталася шкіра моя.
21 Miseremini mei, miseremini mei saltem vos, amici mei, quia manus Domini tetigit me.
Змилуйтеся надо мною, о, змилуйтеся надо мною ви, ближні мої, бо Божа рука доторкну́лась мене!
22 Quare persequimini me sicut Deus, et carnibus meis saturamini?
Чого́ ви мене переслідуєте, немов Бог, і не наси́чуєтесь моїм тілом?
23 Quis mihi tribuat ut scribantur sermones mei? quis mihi det ut exarentur in libro
О, коли б записати слова́ мої, о, коли б були в книжці вони позазна́чувані,
24 stylo ferreo et plumbi lamina, vel celte sculpantur in silice?
коли б ри́льцем залізним та о́ливом в скелі навіки вони були ви́тесані!
25 Scio enim quod redemptor meus vivit, et in novissimo die de terra surrecturus sum:
Та я знаю, що мій Викупи́тель живий, і останнього дня Він піді́йме із пороху
26 et rursum circumdabor pelle mea, et in carne mea videbo Deum meum:
цю шкіру мою, яка розпадається, і з тіла свойого я Бога побачу,
27 quem visurus sum ego ipse, et oculi mei conspecturi sunt, et non alius: reposita est hæc spes mea in sinu meo.
сам я побачу Його, й мої очі побачать, а не очі чужі. Тануть ни́рки мої в моїм ну́трі!
28 Quare ergo nunc dicitis: Persequamur eum, et radicem verbi inveniamus contra eum?
Коли скажете ви: „На́що будемо гнати його́, коли́ корень справи знахо́диться в ньому!“
29 Fugite ergo a facie gladii, quoniam ultor iniquitatum gladius est: et scitote esse judicium.
то побійтесь меча собі ви, бо гнів за провину — то меч, щоб ви знали, що є ще Суддя!“
