Lucam 5
1 Factum est autem, cum turbæ irruerunt in eum, ut audirent verbum Dei, et ipse stabat secus stagnum Genesareth.
І сталось, як ти́снувся на́товп до Нього, щоб почути Слово Боже, Він стояв біля озера Генісаре́тського.
2 Et vidit duas naves stantes secus stagnum: piscatores autem descenderant, et lavabant retia.
І Він побачив два чо́вни, що стояли край о́зера. А риба́лки, відійшовши від них, полоска́ли не́вода.
3 Ascendens autem in unam navim, quæ erat Simonis, rogavit eum a terra reducere pusillum. Et sedens docebat de navicula turbas.
І Він увійшов до одно́го з човні́в, що був Си́монів, і просив, щоб він тро́хи відплив від землі. І Він сів, та й навчав наро́д із чо́вна.
4 Ut cessavit autem loqui, dixit ad Simonem: Duc in altum, et laxate retia vestra in capturam.
А коли перестав Він навчати, промовив до Си́мона: „Попливи на глибі́нь, — і закиньте на по́лов свій не́від“.
5 Et respondens Simon, dixit illi: Præceptor, per totam noctem laborantes, nihil cepimus: in verbo autem tuo laxabo rete.
А Си́мон сказав Йому в відповідь: „Наставнику, — цілу ніч ми працюва́ли, і не вловили нічо́го, — та за словом Твоїм укину не́вода“.
6 Et cum hoc fecissent, concluserunt piscium multitudinem copiosam, rumpebatur autem rete eorum.
А зробивши оце, вони бе́зліч риби набрали — і їхній не́від почав прорива́тись...
7 Et annuerunt sociis, qui erant in alia navi ut venirent, et adiuvarent eos. Et venerunt, et impleverunt ambas naviculas, ita ut pene mergerentur.
І кива́ли вони до товаришів, що були в другім чо́вні, щоб прийшли помогти їм. Ті прийшли, та й напо́внили оби́два човни́, — аж стали вони потопа́ти.
8 Quod cum videret Simon Petrus, procidit ad genua Iesu, dicens: Exi a me, quia homo peccator sum, Domine.
А як Си́мон Петро це побачив, то припав до колін Ісусових, кажучи: „Господи, — вийди від мене, бо я грішна люди́на!“
9 Stupor enim circumdederat eum, et omnes, qui cum illo erant, in captura piscium, quam ceperant:
Бо від по́лову риби, що зловили вони, обгорнув жах його та й усіх, хто з ним був,
10 Similiter autem Iacobum, et Ioannem, filios Zebedæi, qui erunt socii Simonis. Et ait ad Simonem Iesus: Noli timere: ex hoc iam homines eris capiens.
також Якова й Івана, синів Зеведе́євих, що були спільника́ми Си́мона. І сказав Ісус Си́монові: „Не лякайсь, — від цього ча́су ти будеш ловити людей!“
11 Et subductis ad terram navibus, relictis omnibus secuti sunt eum.
І вони повитяга́ли на землю човни́, покинули все, — та й пішли вслід за Ним.
12 Et factum est, cum esset in una civitatum, et ecce vir plenus lepra, et videns Iesum, et procidens in faciem, rogavit eum, dicens: Domine, si vis, potes me mundare.
А як Він перебува́в в одно́му з міст, ось один чоловік, увесь укритий проказою, Ісуса побачивши, упав ницьма, та й благав Його, кажучи: „Господи, коли хочеш, — Ти можеш очи́стити мене!“
13 Et extendens manum, tetigit eum dicens: Volo: Mundare. Et confestim lepra discessit ab illo.
А Він руку простяг, доторкнувся до нього й сказав: „Хо́чу, — будь чистий!“І зараз із нього проказа зійшла.
14 et ipse præcepit illi ut nemini diceret: sed, Vade, ostende te sacerdoti, et offer pro emundatione tua, sicut præcepit Moyses, in testimonium illis.
І звелів Він йому не казати ніко́му про це. „Але йди, покажися священикові, і принеси за своє очи́щення, як Мойсей наказав, на сві́дчення їм“.
15 Perambulabat autem magis sermo de illo: et conveniebant turbæ multæ ut audirent, et curarentur ab infirmitatibus suis.
А чутка про Нього ще більше пішла, і багато наро́ду прихо́дило слухати та вздоровлятись від Нього з неду́гів своїх.
16 Ipse autem secedebat in desertum, et orabat.
Він же відходив на місце самотнє й молився.
17 Et factum est in una dierum, et ipse sedebat docens. Et erant Pharisæi sedentes, et legis doctores, qui venerunt ex omni castello Galilææ, et Iudææ, et Ierusalem: et virtus Domini erat ad sanandum eos.
І сталось одного із днів, коли Він навчав, і сиділи фарисеї й законовчи́телі, що посхо́дилися зо всіх сіл Галілеї й Юдеї та з Єрусалиму, а сила Господня готова була вздоровляти їх,
18 Et ecce viri portantes in lecto hominem, qui erat paralyticus: et quærebant eum inferre, et ponere ante eum.
і ось люди на ложі прине́сли чоловіка, що розсла́блений був, і намагалися вне́сти його, і перед Ним покла́сти.
19 Et non invenientes qua parte illum inferrent præ turba, ascenderunt supra tectum, et per tegulas summiserunt eum cum lecto in medium ante Iesum.
Не знайшовши ж кудою проне́сти його з-за наро́ду, злізли на дім, і крізь стелю спустили із ложем його на сере́дину перед Ісуса.
20 Quorum fidem ut vidit, dixit: Homo remittuntur tibi peccata tua.
І, побачивши їхню віру, сказав Він йому: „Чоловіче, прощаються тобі гріхі твої!“
21 Et cœperunt cogitare Scribæ, et Pharisæi, dicentes: Quis est hic, qui loquitur blasphemias? Quis potest dimittere peccata, nisi solus Deus?
А книжники та фарисеї почали міркувати й казати: „Хто ж Оцей, що богознева́гу говорить? Хто може прощати гріхи, окрім Бога Самого?“
22 Ut cognovit autem Iesus cogitationes eorum, respondens, dixit ad illos: Quid cogitatis in cordibus vestris?
Відчувши ж Ісус думки́ їхні, промовив у відповідь їм: „Що́ міркуєте ви в серцях ваших?
23 Quid est facilius dicere: Dimittuntur tibi peccata: an dicere: Surge, et ambula?
Що́ легше: сказати: „Прощаються тобі гріхи твої“, чи сказати: „Уставай та й ходи“?
24 Ut autem sciatis quia Filius hominis habet potestatem in terra dimittendi peccata, (ait paralytico) Tibi dico, surge, tolle lectum tuum, et vade in domum tuam.
Але́ щоб ви знали, що Син Лю́дський має вла́ду на землі прощати гріхи́“, — тож каже Він розсла́бленому: „Кажу́ Я тобі: Уставай, візьми ложе своє, та й іди у свій дім!“
25 Et confestim consurgens coram illis, tulit lectum, in quo iacebat: et abiit in domum suam, magnificans Deum.
І той зараз устав перед ними, узявши те, на чому лежав, і пішов у свій дім, прославляючи Бога.
26 Et stupor apprehendit omnes, et magnificabant Deum. Et repleti sunt timore, dicentes: Quia vidimus mirabilia hodie.
І всіх жах обгорнув, — і сла́вили Бога вони. І перепо́внились стра́хом, говорячи: „Дивні речі сьогодні ми бачили!“
27 Et post hæc exiit, et vidit publicanum nomine Levi, sedentem ad Telonium, et ait illi: Sequere me.
Після цього ж Він вийшов, і побачив ми́тника, на йме́ння Леві́я, що сидів на ми́тниці, та й промовив йому: „Іди за Мною!“
28 Et relictis omnibus, surgens secutus est eum.
І, покинувши все, той устав, і пішов услід за Ним.
29 et fecit ei convivium magnum Levi in domo sua: et erat turba multa publicanorum, et aliorum, qui cum illis erant discumbentes.
І справив Леві́й у своїм домі велику гости́ну для Нього. І був на́товп великий ми́тників й інших, що сиділи з Ним при столі.
30 Et murmurabant Pharisæi, et Scribæ eorum dicentes ad discipulos eius: Quare cum publicanis, et peccatoribus manducatis, et bibitis?
Фарисеї ж та книжники їхні нарікали на Нього, та учням Його говорили: „Чому́ з ми́тниками та із грішниками ви їсте́ та п'єте́?“
31 Et respondens Iesus, dixit ad illos: Non egent qui sani sunt medico, sed qui male habent.
А Ісус відповів і промовив до них: „Лікаря не потребують здорові, а слабі.
32 Non veni vocare iustos, sed peccatores ad pœnitentiam.
Не прийшов Я, щоб праведних кликати до покая́ння, а грішних“.
33 At illi dixerunt ad eum: Quare discipuli Ioannis ieiunant frequenter, et obsecrationes faciunt, similiter et Pharisæorum: tui autem edunt, et bibunt?
Вони ж відказали до Нього: „ Чому́ учні Іванові часто по́стять та моляться, також і фарисейські, а Твої споживають та п'ють?“
34 Quibus ipse ait: Numquid potestis filios sponsi, dum cum illis est sponsus, facere ieiunare?
Ісус же промовив до них: „Чи ж ви можете змусити, щоб по́стили гості весільні, поки з ними ще є молоди́й?
35 Venient autem dies: cum ablatus fuerit ab illis sponsus, tunc ieiunabunt in illis diebus.
Але при́йдуть ті дні, коли заберуть молодого від них, — тоді й по́стити будуть тих днів“.
36 Dicebat autem et similitudinem ad illos: Quia nemo commissuram a novo vestimento immittit in vestimentum vetus: alioquin et novum rumpit, et veteri non convenit commissura a novo.
Розповів же і при́казку їм: „Ніхто ла́тки з одежі ново́ї в одежу стару не вставляє, а то подере́ й нову́, а латка з ново́ї старій не надасться.
37 Et nemo mittit vinum novum in utres veteres: alioquin rumpet vinum novum utres, et ipsum effundetur, et utres peribunt.
І ніхто не вливає вина молодого в старі бурдюки́, а то попрорива́є вино молоде бурдюки́, — і вино розіллє́ться, і бурдюки́ пропадуть.
38 sed vinum novum in utres novos mittendum est, et utraque conservantur.
Але треба вливати вино молоде до нови́х бурдюкі́в.
39 Et nemo bibens vetus, statim vult novum, dicit enim: Vetus melius est.
І ніхто, старе пивши, молодого не схоче, бо каже: „Старе ліпше!“
