Psalmorum 19

1 In finem, Psalmus David. Cæli enarrant gloriam Dei, et opera manuum eius annunciat firmamentum.

Для дириґента хору. Псало́м Давидів. Небо звіщає про Божую славу, а про чин Його рук розказує небозві́д.

2 Dies diei eructat verbum, et nox nocti indicat scientiam.

Оповіщує день дневі слово, а ніч ночі показує думку, —

3 Non sunt loquelæ, neque sermones, quorum non audiantur voces eorum.

без мови й без слів, не чутни́й їхній голос,

4 In omnem terram exivit sonus eorum: et in fines orbis terræ verba eorum.

та по ці́лій землі пішов ві́дголос їхній, і до кра́ю вселе́нної їхні слова́! Для сонця наме́та поставив у них, —

5 In sole posuit tabernaculum suum: et ipse tamquam sponsus procedens de thalamo suo: Exultavit ut gigas ad currendam viam,

а воно, немов той молоди́й, що вихо́дить із-під балдахи́ну свого, — воно ті́шиться, мов той герой, щоб пробігти дорогу!

6 a summo cælo egressio eius: Et occursus eius usque ad summum eius: nec est qui se abscondat a calore eius.

Вихід його́ з краю неба, а о́біг його — аж на кі́нці його, і від спеки його ніщо не захова́ється.

7 Lex Domini immaculata convertens animas: testimonium Domini fidele, sapientiam præstans parvulis.

Господній Зако́н досконалий, — він змі́цнює душу. Свідчення Господа певне, — воно недосві́дченого умудряє.

8 Iustitiæ Domini rectæ, lætificantes corda: præceptum Domini lucidum; illuminans oculos.

Справедливі Господні накази, бо серце вони звеселя́ють. Заповідь Господа чиста, — вона очі просвітлює.

9 Timor Domini sanctus, permanens in sæculum sæculi: iudicia Domini vera, iustificata in semetipsa.

Страх Господа чистий, — він навіки стоїть. При́суди Господа — правда, вони справедливі всі ра́зом,

10 Desiderabilia super aurum et lapidem pretiosum multum: et dulciora super mel et favum.

дорожчі вони понад золото і понад бе́зліч щирого золота, і солодші за мед і за сік щільнико́вий, —

11 Etenim servus tuus custodit ea, in custodiendis illis retributio multa.

і раб Твій у них бережки́й, а в дотри́манні їх — нагорода велика.

12 Delicta quis intelligit? ab occultis meis munda me:

А по́милки хто зрозуміє? Від таємних очисть Ти мене,

13 et ab alienis parce servo tuo. Si mei non fuerint dominati, tunc immaculatus ero: et emundabor a delicto maximo.

і від сваві́льців Свого раба захова́й, нехай не панують вони надо мною, тоді непорочним я буду, і від провини великої буду очи́щений.

14 Et erunt ut complaceant eloquia oris mei: et meditatio cordis mei in conspectu tuo semper. Domine adiutor meus, et redemptor meus.

Нехай бу́дуть із волі Твоє́ї слова́ моїх уст, а думки́ мого серця — перед лицем Твоїм, Господи, скеле моя й мій Спасителю!