Psalmorum 104
1 Ipsi David. Benedic anima mea Domino: Domine Deus meus magnificatus es vehementer. Confessionem, et decorem induisti:
Благослови, душе моя, Господа! Господи, Боже мій, Ти ве́льми великий, зодягну́вся Ти в ве́лич та в славу!
2 amictus lumine sicut vestimento: Extendens cælum sicut pellem:
Зодягає Він світло, як ша́ти, небеса́ простягає, немов би заві́су.
3 qui tegis aquis superiora eius. Qui ponis nubem ascensum tuum: qui ambulas super pennas ventorum.
Він ставить на во́дах пала́ти Свої, хма́ри кладе за Свої колесни́ці, ходить на кри́лах вітро́вих!
4 Qui facis angelos tuos, spiritus: et ministros tuos ignem urentem.
Він чинить вітри́ за Своїх посланці́в, палю́чий огонь — за Своїх слуг.
5 Qui fundasti terram super stabilitatem suam: non inclinabitur in sæculum sæculi.
Землю Ти вгрунтува́в на осно́вах її, щоб на вічні віки вона не захита́лась,
6 Abyssus, sicut vestimentum, amictus eius: super montes stabunt aquæ.
безо́днею вкрив Ти її, немов шатою. Стала вода над гора́ми, —
7 Ab increpatione tua fugient: a voce tonitrui tui formidabunt.
від погро́зи Твоєї вона втекла́, від гу́ркоту грому Твого побігла вона, —
8 Ascendunt montes: et descendunt campi in locum, quem fundasti eis.
виходить на го́ри та схо́дить в доли́ни, на місце, що Ти встанови́в був для неї.
9 Terminum posuisti, quem non transgredientur: neque convertentur operire terram.
Ти границю поклав, щоб її вона не перейшла́, щоб вона не верну́лася землю покрити.
10 Qui emittis fontes in convallibus: inter medium montium pertransibunt aquæ.
Він джере́ла пускає в пото́ки, що пливуть між гора́ми,
11 Potabunt omnes bestiæ agri: expectabunt onagri in siti sua.
напува́ють вони всю пільну́ звірину́, ними дикі осли́ гасять спра́гу свою.
12 Super ea volucres cæli habitabunt: de medio petrarum dabunt voces.
Птаство небесне над ними живе, видає воно голос з-посе́ред галу́зок.
13 Rigans montes de superioribus suis: de fructu operum tuorum satiabitur terra:
Він напоює горн з пала́ців Своїх, із плоду чи́нів Твоїх земля си́титься.
14 Producens fœnum iumentis, et herbam servituti hominum: Ut educas panem de terra:
Траву для худоби виро́щує, та зелени́ну для праці люди́ні, щоб хліб добува́ти з землі,
15 et vinum lætificet cor hominis: Ut exhilaret faciem in oleo: et panis cor hominis confirmet.
і вино, що серце люди́ні воно звеселя́є, щоб більш від оливи блищало обличчя, і хліб, що серце люди́ні зміцня́є.
16 Saturabuntur ligna campi, et cedri Libani, quas plantavit:
Насичуються Господні дере́ва, ті ке́дри лива́нські, що Ти насади́в,
17 illic passeres nidificabunt. Herodii domus dux est eorum:
що там ку́бляться пта́хи, бузько́, — кипари́си мешка́ння його.
18 montes excelsi cervis: petra refugium herinaciis.
Го́ри високі — для диких кози́ць, скелі — схо́вище ске́льним звіри́нам.
19 Fecit lunam in tempora: sol cognovit occasum suum.
і місяця Він учинив для озна́чення ча́су, сонце знає свій за́хід.
20 Posuisti tenebras, et facta est nox: in ipsa pertransibunt omnes bestiæ silvæ.
Темноту́ Ти наво́диш — і ніч настає, в ній пору́шується вся звіри́на лісна́, —
21 Catuli leonum rugientes, ut rapiant, et quærant a Deo escam sibi.
рича́ть левчуки́ за здоби́чею та шукають від Бога своєї пожи́ви.
22 Ortus est sol, et congregati sunt: et in cubilibus suis collocabuntur.
Сонце ж засвітить — вони повтікають, та й кладуться по но́рах своїх.
23 Exibit homo ad opus suum: et ad operationem suam usque ad vesperum.
Люди́на виходить на працю свою, й на роботу свою аж до ве́чора.
24 Quam magnificata sunt opera tua Domine! omnia in sapientia fecisti: impleta est terra possessione tua.
Які то числе́нні діла Твої, Господи, — Ти мудро вчинив їх усіх, Твого тво́рива повна земля!
25 Hoc mare magnum, et spatiosum manibus: illic reptilia, quorum non est numerus. Animalia pusilla cum magnis:
Ось море велике й розло́го-широ́ке, — там повзю́че, й числа їм немає, звіри́на мала́ та велика!
26 illic naves pertransibunt. Draco iste, quem formasti ad illudendum ei:
Ходять там кораблі, там той левіята́н, якого створив Ти, щоб ба́витися йому в мо́рі.
27 omnia a te expectant ut des illis escam in tempore.
Вони всі чекають Тебе, — щоб Ти ча́су свого поживу їм дав.
28 Dante te illis, colligent: aperiente te manum tuam, omnia implebuntur bonitate.
Даєш їм — збирають вони, руку Свою розкрива́єш — добром насича́ються.
29 Avertente autem te faciem, turbabuntur: auferes spiritum eorum, et deficient, et in pulverem suum revertentur.
Ховаєш обличчя Своє — то вони переля́кані, забираєш їм духа — вмирають вони, та й верта́ються до свого по́роху.
30 Emittes Spiritum tuum, et creabuntur: et renovabis faciem terræ.
Посилаєш Ти духа Свого — вони тво́ряться, і Ти відновля́єш обличчя землі.
31 Sit gloria Domini in sæculum: lætabitur Dominus in operibus suis:
Нехай буде слава Господня навіки, хай діла́ми Своїми радіє Господь!
32 Qui respicit terram, et facit eam tremere: qui tangit montes, et fumigant.
Він погляне на землю — й вона затремти́ть, доторкне́ться до гір — і диму́юти вони!
33 Cantabo Domino in vita mea: psallam Deo meo quamdiu sum.
Я буду співати Господе́ві в своє́му житті, буду грати для Бога мого, аж поки живу́!
34 Iucundum sit ei eloquium meum: ego vero delectabor in Domino.
Буде приємна Йому моя мова, — я Господом буду радіти!
35 Deficiant peccatores a terra, et iniqui ita ut non sint: benedic anima mea Domino.
Неха́й згинуть грі́шні з землі, а безбожні — немає вже їх! Благослови, душе моя, Господа! Алілу́я!
