Proverbiorum 16
1 Hominis est animam præparare: et Domini gubernare linguam.
Заміри серця належать люди́ні, та від Господа — відповідь язика.
2 Omnes viæ hominis patent oculis eius: spirituum ponderator est Dominus.
Всі дороги люди́ни чисті в очах її, та зважує душі Господь.
3 Revela Domino opera tua, et dirigentur cogitationes tuæ.
Поклади свої чи́ни на Господа, і будуть поста́влені міцно думки́ твої.
4 Universa propter semetipsum operatus est Dominus: impium quoque ad diem malum.
Все Господь учинив ради ці́лей Своїх, — і безбожного на днину зла.
5 Abominatio Domini est omnis arrogans: etiam si manus ad manum fuerit, non est innocens. Initium viæ bonæ, facere iustitiam: accepta est autem apud Deum magis, quam immolare hostias.
Оги́да для Господа всякий бундю́чний, — ручу́ся: не буде такий без вини!
6 Misericordia et veritate redimitur iniquitas: et in timore Domini declinatur a malo.
Провина вику́плюється через милість та правду, і страх Господній відво́дить від злого.
7 Cum placuerint Domino viæ hominis, inimicos quoque eius convertet ad pacem.
Як дороги люди́ни Господь уподо́бає, то й її ворогів Він зами́рює з нею.
8 Melius est parum cum iustitia, quam multi fructus cum iniquitate.
Ліпше мале справедливе, аніж великі прибу́тки з безпра́в'я.
9 Cor hominis disponit viam suam: sed Domini est dirigere gressus eius.
Розум люди́ни обдумує путь її, але кроки її наставля́є Госпо́дь.
10 Divinatio in labiis regis, in iudicio non errabit os eius.
Виріша́льне слово в царя на губа́х, тому в су́ді уста́ його не спроневі́ряться.
11 Pondus et statera iudicia Domini sunt: et opera eius omnes lapides sacculi.
Вага й ша́льки правдиві — від Господа, все каміння ваго́ве в торби́нці — то ді́ло Його.
12 Abominabiles regi qui agunt impie: quoniam iustitia firmatur solium.
Чинити безбожне — оги́да царям, бо трон змі́цнюється справедливістю.
13 Voluntas regum labia iusta: qui recta loquitur, diligetur:
Уподо́ба царя́м — губи пра́ведности, і він любить того, хто правдиве говорить.
14 Indignatio regis, nuncii mortis: et vir sapiens placabit eam.
Гнів царя — вісник смерти, та мудра люди́на злагі́днить його́.
15 In hilaritate vultus regis, vita: et clementia eius quasi imber serotinus.
У світлі царсько́го обличчя — життя, а його уподо́ба — мов хмара доще́ва весною.
16 Posside sapientiam, quia auro melior est: et acquire prudentiam, quia pretiosior est argento.
Набува́ння премудрости — як же це ліпше від золота, набува́ння ж розуму — добірні́ше від срі́бла!
17 Semita iustorum declinat mala: custos animæ suæ servat viam suam.
Путь справедливих — ухиля́тись від зла; хто дорогу свою береже, той душу свою охоро́нює.
18 Contritionem præcedit superbia: et ante ruinam exaltatur spiritus.
Перед загибіллю гордість буває, а перед упа́дком — бундю́чність.
19 Melius est humiliari cum mitibus, quam dividere spolia cum superbis.
Ліпше бути покі́рливим із ла́гідними, ніж здо́бич ділити з бундю́чними.
20 Eruditus in verbo reperiet bona: et qui sperat in Domino, beatus est.
Хто вважає на слово, той зна́йде добро, хто ж надію складає на Господа — буде блаженний.
21 Qui sapiens est corde, appellabitur prudens: et qui dulcis eloquio, maiora percipiet.
Мудросердого кличуть „розумний“, а со́лодощ уст прибавляє науки.
22 Fons vitæ eruditio possidentis: doctrina stultorum fatuitas.
Розум — джерело життя власнико́ві його, а карта́ння безумних — глупо́та.
23 Cor sapientis erudiet os eius: et labiis eius addet gratiam.
Серце мудрого чинить розумними уста його, і на уста його прибавляє навча́ння.
24 Favus mellis, composita verba: dulcedo animæ, sanitas ossium.
Приємні слова́ — щільнико́вий то мед, солодкий душі й лік на кості.
25 Est via quæ videtur homini recta: et novissima eius ducunt ad mortem.
Буває, дорога люди́ні здається просто́ю, та кінець її — стежка до смерти.
26 Anima laborantis laborat sibi, quia compulit eum os suum:
Люди́на трудя́ща працює для себе, бо до того примушує рот її.
27 Vir impius fodit malum, et in labiis eius ignis ardescit.
Нікчемна люди́на копає лихе, а на у́стах її — як палю́чий огонь.
28 Homo perversus suscitat lites: et verbosus separat principes.
Лукава людина сварки́ розсіває, а обмо́вник розді́лює дру́зів.
29 Vir iniquus lactat amicum suum: et ducit eum per viam non bonam.
Насильник підмо́влює друга свого, і провадить його по недобрій дорозі.
30 Qui attonitis oculis cogitat prava, mordens labia sua, perficit malum.
Хто прижму́рює очі свої, той круті́йства виду́мує, хто губами знаки подає, той виконує зло.
31 Corona dignitatis senectus, quæ in viis iustitiæ reperietur.
Сиви́зна — то пишна корона, знахо́дять її на дорозі праведности.
32 Melior est patiens viro forti: et qui dominatur animo suo, expugnatore urbium.
Ліпший від силача́, хто не скорий до гніву, хто ж панує над собою самим, ліпший від завойо́вника міста.
33 Sortes mittuntur in sinum, sed a Domino temperantur.
За пазуху жереб вкладається, та ввесь його ви́рок — від Господа.
