< Lucam 14 >
1 Et factum est cum intraret Iesus in domum cuiusdam principis Pharisæorum Sabbato manducare panem, et ipsi observabant eum.
І сталось, що Він у суботу ввійшов був до дому одно́го з фарисейських старши́н, щоб хліба спожити, а вони назира́ли за Ним.
2 Et ecce homo quidam hydropicus erat ante illum.
І ото перед Ним був один чоловік, слабий на водя́нку.
3 Et respondens Iesus dixit ad legis peritos, et Pharisæos, dicens: Si licet Sabbato curare?
Ісус же озвався й сказав до зако́нників та фарисеїв: „Чи вздоровляти в суботу годи́ться чи ні?“
4 At illi tacuerunt. Ipse vero apprehensum sanavit eum, ac dimisit.
Вони ж мовчали. А Він, доторкну́вшись, уздоровив його та відпустив.
5 Et respondens ad illos dixit: Cuius vestrum asinus, aut bos in puteum cadet, et non continuo extrahet illum die Sabbati?
І сказав Він до них: „Коли осел або віл котро́гось із вас упаде́ до крини́ці, то хіба він не витягне зараз його дня суботнього?“
6 Et non poterant ad hæc respondere illi.
І вони не могли відповісти на це.
7 Dicebat autem et ad invitatos parabolam, intendens quomodo primos accubitus eligerent, dicens ad illos:
А як Він спостері́г, як вони собі перші місця вибирали, то сказав до запро́шених притчу:
8 Cum invitatus fueris ad nuptias, non discumbas in primo loco, ne forte honoratior te sit invitatus ab illo,
„Коли́ хто покличе тебе на весі́лля, не сідай на першому місці, щоб не трапився хто поважні́ший за тебе з покли́каних,
9 et veniens is, qui te et illum vocavit, dicat tibi: Da huic locum: et tunc incipias cum rubore novissimum locum tenere.
і щоб той, хто покликав тебе та його, не прийшов і тобі не сказав: „Поступи́ся цьому місцем!“І тоді ти із соромом станеш займати місце останнє.
10 Sed cum vocatus fueris, vade, recumbe in novissimo loco: ut, cum venerit qui te invitavit, dicat tibi: Amice, ascende superius. Tunc erit tibi gloria coram simul discumbentibus:
Але як ти будеш запро́шений, то приходь, і сідай на останньому місці, щоб той, хто покликав тебе, підійшов і сказав тобі: „При́ятелю, — сідай вище!“Тоді буде честь тобі перед покли́каними з тобою.
11 quia omnis, qui se exaltat, humiliabitur: et qui se humiliat, exaltabitur.
Хто́ бо підно́ситься — буде впоко́рений, а хто впокоря́ється — той піднесе́ться“.
12 Dicebat autem et ei, qui invitaverat: Cum facis prandium, aut cœnam, noli vocare amicos tuos, neque fratres tuos, neque cognatos, neque vicinos divites: ne forte te et ipsi reinvitent, et fiat tibi retributio.
А тому́, хто Його був покликав, сказав Він: „Коли ти справляєш обід чи вече́рю, не клич дру́зів своїх, ні братів своїх, ані своїх ро́дичів, ні сусідів багатих, щоб так само й вони коли не запросили тебе, — і буде взає́мна ві́дплата тобі.
13 Sed cum facis convivium, voca pauperes, debiles, claudos, et cæcos:
Але, як справляєш гости́ну, клич убогих, калік, кривих та сліпих,
14 et beatus eris, quia non habent retribuere tibi: retribuetur enim tibi in resurrectione iustorum.
і бу́деш блаженний, бо не мають вони чим віддати тобі, — віддасться ж тобі за воскресі́ння праведних!“
15 Hæc cum audisset quidam de simul discumbentibus, dixit illi: Beatus, qui manducabit panem in regno Dei.
Як почув це один із отих, що сиділи з Ним при столі, то до Нього сказав: „Блаженний, хто хліб споживатиме в Божому Царстві!“
16 At ipse dixit ei: Homo quidam fecit cœnam magnam, et vocavit multos.
Він же промовив до нього: „Один чоловік споряди́в був велику вече́рю, і запросив багатьох.
17 Et misit servum suum hora cœnæ dicere invitatis ut venirent, quia iam parata sunt omnia.
І послав він свого раба ча́су вече́рі сказати запро́шеним: „Ідіть, бо вже все нагото́вано“.
18 Et cœperunt simul omnes excusare. Primus dixit ei: Villam emi, et necesse habeo exire, et videre illam: rogo te habe me excusatum.
І зараз усі почали́ відмовлятися. Перший сказав йому: „Поле купив я, і маю потребу піти та оглянути його. Прошу́ тебе, — вибач мені!“
19 Et alter dixit: Iuga boum emi quinque, et eo probare illa: rogo te habe me excusatum.
А другий сказав: „Я купив собі п'ять пар волів, — і йду спро́бувати їх. Прошу́ тебе, — вибач мені!“
20 Et alius dixit: Uxorem duxi, et ideo non possum venire.
І знов інший сказав: „Одружився ось я, і через те я не мо́жу прибути“.
21 Et reversus servus nunciavit hæc domino suo. Tunc iratus paterfamilias, dixit servo suo: Exi cito in plateas, et vicos civitatis: et pauperes, ac debiles, et cæcos, et claudos introduc huc.
І вернувся той раб і па́нові своєму про все розпо́вів. Розгнівавсь госпо́дар тоді, та й сказав до свого раба: „Піди швидко на вулиці та на завулки міські́, і приведи́ сюди вбогих, і калік, і сліпих, і кривих“.
22 Et ait servus: domine, factum est ut imperasti, et adhuc locus est.
І згодом раб повідо́мив: „Пане, сталося так, як звелів ти, та мі́сця є ще“.
23 Et ait dominus servo: Exi in vias, et sepes: et compelle intrare, ut impleatur domus mea.
І сказав пан рабові: „Піди на дороги й на за́городи, та й си́луй прийти, щоб напо́внився дім мій.
24 Dico autem vobis quod nemo virorum illorum, qui vocati sunt, gustabit cœnam meam.
Кажу́ бо я вам, що жоден із запрошених му́жів тих не покушту́є моєї вечері. Бо багато покли́каних, та ви́браних мало!“
25 Ibant autem turbæ multæ cum eo: et conversus dixit ad illos:
Ішло ж з Ним багато людей. І, звернувшись, сказав Він до них:
26 Si quis venit ad me, et non odit patrem suum, et matrem, et uxorem, et filios, et fratres, et sorores, adhuc autem et animam suam, non potest meus esse discipulus.
„Коли хто прихо́дить до Мене, і не знена́видить свого батька та матері, і дружи́ни й дітей, і братів і сесте́р, а до того й своє́ї душі́, — той не може буть учнем Моїм!
27 Et qui non baiulat crucem suam, et venit post me, non potest meus esse discipulus.
І хто свого хреста не несе, і не йде вслід за Мною, — той не може бути учнем Моїм!
28 Quis enim ex vobis volens turrim ædificare, non prius sedens computat sumptus, qui necessarii sunt, si habeat ad perficiendum,
Хто бо з вас, коли башту поставити хоче, перше не сяде й вида́тків не ви́рахує, — чи має потрібне на ви́конання,
29 ne, posteaquam posuerit fundamentum, et non potuerit perficere, omnes, qui vident, incipiant illudere ei,
щоб, коли покладе він основу, але докінчи́ти не зможе, усі, хто побачить, не стали б сміятися з нього,
30 dicentes: Quia hic homo cœpit ædificare, et non potuit consummare?
говорячи: „Чоловік цей почав будувати, але докінчи́ти не міг“.
31 Aut quis rex iturus committere bellum adversus alium regem, non sedens prius cogitat, si possit cum decem millibus occurrere ei, qui cum viginti millibus venit ad se?
Або який цар, ідучи́ на війну супроти царя іншого, перше не сяде порадитися, чи спромо́жен він із десятьма́ тисячами стріти того, хто йде з двадцятьма́ тисячами проти нього?
32 Alioquin adhuc illo longe agente, legationem mittens rogat ea, quæ pacis sunt.
Коли ж ні, то, як той ще дале́ко, шле посольство до нього та й просить про мир.
33 Sic ergo omnis ex vobis, qui non renunciat omnibus, quæ possidet, non potest meus esse discipulus.
Так ото й кожен із вас, який не зречеться усьо́го, що має, не може бути учнем Моїм.
34 Bonum est sal. Si autem sal evanuerit, in quo condietur?
Сіль — добра річ. Коли ж сіль несолоною стане, чим приправити її?
35 Neque in terram, neque in sterquilinium utile est, sed foras mittetur. Qui habet aures audiendi, audiat.
Ні на землю, ні на гній не потрібна вона, — її геть викидають. Хто має ву́ха, щоб слухати, — нехай слу́хає!“