Thessalonicenses I 2
1 Nam ipsi scitis, fratres, introitum nostrum ad vos, quia non inanis fuit:
Самі бо знаєте, браттє, про вхід наш між вас, що не марно він став ся;
2 sed ante passi, et contumeliis affecti (sicut scitis) in Philippis, fiduciam habuimus in Deo nostro loqui ad vos Evangelium Dei in multa solicitudine.
нї, пострадавши перед тим і дознавши зневаги, як знаєте, в Филипах, зосьмілились ми в Бозї нашому глаголати до вас благовістє Боже з великою боротьбою.
3 Exhortatio enim nostra non de errore, neque de immunditia, neque in dolo,
Утїшеннє бо наше (було) не від лукавства, анї від нечистоти, анї в підступі,
4 sed sicut probati sumus a Deo ut crederetur nobis Evangelium: ita loquimur non quasi hominibus placentes, sed Deo, qui probat corda nostra.
а яко ж ми вибрані від Бога, щоб повірити нам благовістє, так ми й глаголемо, не як ті, що людям догоджують, а Богу, що розвідує серця наші.
5 Neque enim aliquando fuimus in sermone adulationis, sicut scitis: neque in occasione avaritiæ: Deus testis est:
Школи бо не було в нас лестивого слова до вас, яко ж знаєте, анї думки зажерливої: Бог сьвідок.
6 nec quærentes ab hominibus gloriam, neque a vobis, neque ab aliis.
Не шукали ми нї від людей слави, нї од вас, нї од инших, можучи в повазї бути, яко Христові апостоли.
7 Cum possemus vobis oneri esse ut Christi Apostoli: sed facti sumus parvuli in medio vestrum, tamquam si nutrix foveat filios suos.
Нї, ми були тихі серед вас. Як мамка гріє дїток своїх,
8 Ita desiderantes vos, cupide volebamus tradere vobis non solum Evangelium Dei, sed etiam animas nostras: quoniam charissimi nobis facti estis.
оттак, бажаючи вас, мали ми щиру волю, передати вам не тілько благовісте Боже, та ще й свої душі, тим що ви були нам любі.
9 Memores enim estis fratres laboris nostri, et fatigationis: nocte ac die operantes, ne quem vestrum gravaremus, prædicavimus in vobis Evangelium Dei.
Згадайте бо, браттє, труд наш і працю: ніч бо і день роблячи, щоб нїкого з вас не отяготити, проповідували ми вам благовістє Боже.
10 Vos testes estis, et Deus, quam sancte, et iuste, et sine querela, vobis, qui credidistis, fuimus:
Ви сьвідки і Бог, як преподобне, і праведно, і непорочне ми обертались між вами віруючими,
11 sicut scitis, qualiter unumquemque vestrum (sicut pater filios suos)
яко ж знаєте, що ми кожного з вас, як батько дїток своїх, утїшали і розважали, і сьвідкували;
12 deprecantes vos, et consolantes, testificati sumus, ut ambularetis digne Deo, qui vocavit vos in suum regnum, et gloriam.
щоб ви ходили достойно перед Богом, що покликав вас у своє царство і славу.
13 Ideo et nos gratias agimus Deo sine intermissione: quoniam cum accepissetis a nobis Verbum auditus Dei, accepistis illud, non ut verbum hominum, sed (sicut est vere) Verbum Dei, qui operatur in vobis, qui credidistis.
Того ж то й дякуємо Богові без перестану, що ви, прийнявши слово проповідї Божої від нас, прийняли не яко слово чоловіче, а (яко ж справдї є, ) слово Боже, котре й орудує в вас віруючих.
14 Vos enim imitatores facti estis fratres Ecclesiarum Dei, quæ sunt in Iudæa in Christo Iesu: quia eadem passi estis et vos a contribulibus vestris, sicut et ipsi a Iudæis:
Ви бо, браттє, стали послїдувателями церквам Божим, що в Юдеї в Христї Ісусї, тим що й ви пострадали від своїх земляків, як і вони від Жидів,
15 qui et Dominum occiderunt Iesum, et Prophetas, et nos persecuti sunt, et Deo non placent, et omnibus hominibus adversantur,
що вбили й Господа Ісуса і своїх пророків, і нас вигнали, й Богу не вгодили, і всїм людям противні,
16 prohibentes nos Gentibus loqui ut salvæ fiant, ut impleant peccata sua semper: pervenit enim ira Dei super illos usque in finem.
що забороняють нам глаголати поганам, щоб спасли ся, щоб сповнились гріхи їх всякого часу; настиг же їх на конець кнїв (Божий).
17 Nos autem fratres desolati a vobis ad tempus horæ, aspectu, non corde, abundantius festinavimus faciem vestram videre cum multo desiderio:
Ми ж, браттє, осиротівши без вас на час-годину, лицем, а не сердцем, ще більш старались з великим бажаннєм бачити лице ваше.
18 quoniam voluimus venire ad vos: ego quidem Paulus, et semel, et iterum, sed impedivit nos Satanas.
Тимже хотїли ми йти до вас, я таки Павел раз і вдруге, та й заборонив нам сатана.
19 Quæ est enim nostra spes, aut gaudium, aut corona gloriæ? Nonne vos ante Dominum nostrum Iesum Christum estis in adventu eius?
Яка бо нам надїя, або радість, або вінець похвали? чи й не ви ж перед Господом нашим Ісусом Христом у приході Його?
20 Vos enim estis gloria nostra et gaudium.
Ви бо слава наша і радість.
