Romanos 9
1 Veritatem dico in Christo, non mentior: testimonium mihi perhibente conscientia mea in Spiritu Sancto:
Кажу́ правду в Христі, не обманюю, як сві́дчить мені моє сумлі́ння через Духа Святого,
2 quoniam tristitia mihi magna est, et continuus dolor cordi meo.
що маю велику скорбо́ту й невпинну му́ку для серця свого!
3 Optabam enim ego ipse anathema esse a Christo pro fratribus meis, qui sunt cognati mei secundum carnem,
Бо я бажав би сам бути відлу́чений від Христа замість братів моїх, рідних мені тілом;
4 qui sunt Israëlitæ, quorum adoptio est filiorum, et gloria, et testamentum, et legislatio, et obsequium, et promissa:
вони ізра́їльтяни, що їм належить сині́вство, і слава, і заповіти, і законода́вство, і богослужба, і обі́тниці,
5 quorum patres, et ex quibus est Christus secundum carnem, qui est super omnia Deus benedictus in sæcula. Amen. (aiōn g165)
що їхні й отці, і від них же тілом Христос, що Він над усіма́ Бог, благослове́нний, навіки, амі́нь. (aiōn g165)
6 Non autem quod exciderit verbum Dei. Non enim omnes qui ex Israël sunt, ii sunt Israëlitæ:
Не так, щоб Слово Боже не збуло́ся. Бо не всі ті ізра́їльтяни, хто від Ізраїля,
7 neque qui semen sunt Abrahæ, omnes filii: sed in Isaac vocabitur tibi semen:
і не всі діти Авраамові, хто від насіння його, але: „в Ісаку буде насіння тобі“.
8 id est, non qui filii carnis, hi filii Dei: sed qui filii sunt promissionis, æstimantur in semine.
Цебто, не тілесні діти — то діти Божі, але діти обі́тниці признаю́ться за насіння.
9 Promissionis enim verbum hoc est: Secundum hoc tempus veniam: et erit Saræ filius.
А слово обі́тниці таке: „На той час прийду́, і бу́де син у Сари“.
10 Non solum autem illa: sed et Rebecca ex uno concubitu habens, Isaac patris nostri.
І не тільки це, але й Реве́кка зачала́ дітей від одно́го ложа отця нашого Ісака,
11 Cum enim nondum nati fuissent, aut aliquid boni egissent, aut mali (ut secundum electionem propositum Dei maneret),
бо коли вони ще не народились, і нічо́го доброго чи злого не вчинили, — щоб позоста́лась постанова Божа у вибра́нні
12 non ex operibus, sed ex vocante dictum est ei quia major serviet minori,
не від учинків, але́ від То́го, Хто кличе, — сказано їй: „Більший служитиме меншому“,
13 sicut scriptum est: Jacob dilexi, Esau autem odio habui.
як і написано: „Полюбив Я Якова, а Ісава знена́видів“.
14 Quid ergo dicemus? numquid iniquitas apud Deum? Absit.
Що ж скажемо? Може в Бога неправда? Зо́всім ні!
15 Moysi enim dicit: Miserebor cujus misereor: et misericordiam præstabo cujus miserebor.
Бо Він каже Мойсеєві: „Помилую, кого хочу помилувати, і змилосе́рджуся, над ким хочу змилосе́рдитись“.
16 Igitur non volentis, neque currentis, sed miserentis est Dei.
Отож, не залежить це ні від то́го, хто хоче, ні від того, хто біжить, але від Бога, що милує.
17 Dicit enim Scriptura Pharaoni: Quia in hoc ipsum excitavi te, ut ostendam in te virtutem meam: et ut annuntietur nomen meum in universa terra.
Бо Писа́ння говорить фараонові: „Власне на те Я поставив тебе, щоб на тобі показати Свою силу, і щоб звістилось по ці́лій землі Моє Йме́ння“.
18 Ergo cujus vult miseretur, et quem vult indurat.
Отож, кого хоче — Він милує, і кого хоче — ожорсто́чує.
19 Dicis itaque mihi: Quid adhuc queritur? voluntati enim ejus quis resistit?
А ти скажеш мені: „Чого ж іще Він докоря́є, бо хто може проти́витись волі Його?“
20 O homo, tu quis es, qui respondeas Deo? numquid dicit figmentum ei qui se finxit: Quid me fecisti sic?
Отже, хто́ ти, чоловіче, що ти спереча́єшся з Богом? Чи скаже тво́риво творце́ві: Пощо ти зробив мене так?
21 an non habet potestatem figulus luti ex eadem massa facere aliud quidem vas in honorem, aliud vero in contumeliam?
Чи ганча́р не має вла́ди над глиною, щоб із того самого міси́ва зробити одну посу́дину на честь, а одну на нечесть?
22 Quod si Deus volens ostendere iram, et notum facere potentiam suam, sustinuit in multa patientia vasa iræ, apta in interitum,
Тож Бог, бажаючи показати гнів і виявити могутність Свою, щади́в із великим терпінням посу́дини гніву, що готові були на погибіль,
23 ut ostenderet divitias gloriæ suæ in vasa misericordiæ, quæ præparavit in gloriam.
і щоб виявити багатство слави Своєї на посудинах милосердя, що їх приготува́в на славу,
24 Quos et vocavit nos non solum ex Judæis, sed etiam in gentibus,
на нас, що їх і покликав не тільки від юдеїв, але й від поган.
25 sicut in Osee dicit: Vocabo non plebem meam, plebem meam: et non dilectam, dilectam: et non misericordiam consecutam, misericordiam consecutam.
Як і в Осії Він говорить: „Назву Своїм наро́дом не людей Моїх, і не улю́блену — улю́бленою,
26 Et erit: in loco, ubi dictum est eis: Non plebs mea vos: ibi vocabuntur filii Dei vivi.
і на місці, де сказано їм: Ви не Мій наро́д, там на́звані будуть синами Бога Живого!“
27 Isaias autem clamat pro Israël: Si fuerit numerus filiorum Israël tamquam arena maris, reliquiæ salvæ fient.
А Ісая взиває про Ізраїля: „Коли б число синів Ізра́їлевих було, як мо́рський пісок, то тільки останок спасеться,
28 Verbum enim consummans, et abbrevians in æquitate: quia verbum breviatum faciet Dominus super terram:
бо вирок закінчений та скорочений у праведності учинить Господь на землі!“
29 et sicut prædixit Isaias: Nisi Dominus Sabaoth reliquisset nobis semen, sicut Sodoma facti essemus, et sicut Gomorrha similes fuissemus.
І як Ісая віщував: „Коли б Госпо́дь Савао́т не лишив нам насіння, то ми стали б, як Содо́м, і подібні були б до Гомо́рри!“
30 Quid ergo dicemus? Quod gentes, quæ non sectabantur justitiam, apprehenderunt justitiam: justitiam autem, quæ ex fide est.
Що ж скажемо? Що погани, які не шукали праведности, досягли праведности, тієї праведности, що від віри,
31 Israël vero sectando legem justitiæ, in legem justitiæ non pervenit.
а Ізраїль, що шукав Закона праведности, не досяг Закону праведности.
32 Quare? Quia non ex fide, sed quasi ex operibus: offenderunt enim in lapidem offensionis,
Чому́? Бо шукали не з віри, але якби з учинків Зако́ну; вони бо спіткнулись об камінь спотика́ння,
33 sicut scriptum est: Ecce pono in Sion lapidem offensionis, et petram scandali: et omnis qui credit in eum, non confundetur.
як написано: „Ось Я кладу́ на Сіоні камінь спотика́ння та скелю спокуси, і кожен, хто вірує в Нього, не посоро́миться!“
