Psalmorum 69
1 In finem, pro iis qui commutabuntur. David. [Salvum me fac, Deus, quoniam intraverunt aquæ usque ad animam meam.
Для дириґента хору. На спів „Лелії“. Давидів. Спаси мене, Боже, бо во́ди вже аж до душі підійшли́!
2 Infixus sum in limo profundi et non est substantia. Veni in altitudinem maris, et tempestas demersit me.
Я загруз у глибокім багні́, і нема на чім стати, ввійшов я до водних глиби́н, — і мене залила́ течія́!
3 Laboravi clamans, raucæ factæ sunt fauces meæ; defecerunt oculi mei, dum spero in Deum meum.
Я змучився в крику своїм, ви́сохло го́рло моє, очі мої затума́нились від вигляда́ння надії від Бога мого!
4 Multiplicati sunt super capillos capitis mei qui oderunt me gratis. Confortati sunt qui persecuti sunt me inimici mei injuste; quæ non rapui, tunc exsolvebam.
Тих, хто мене без причини нена́видить, стало більш, як воло́сся на моїй голові, набра́лися сили мої вороги, що безви́нно мене переслідують, — чого не грабував, те вертаю!
5 Deus, tu scis insipientiam meam; et delicta mea a te non sunt abscondita.
Боже, Ти знаєш глупо́ту мою, а гріхі́ мої перед Тобою не схо́вані!
6 Non erubescant in me qui exspectant te, Domine, Domine virtutum; non confundantur super me qui quærunt te, Deus Israël.
Неха́й через мене не ма́тимуть сти́ду оті́, хто на Тебе наді́ється, Господи, Господи Саваоте; нехай через мене не матимуть со́рому ті, хто шукає Тебе, Боже Ізраїлів, —
7 Quoniam propter te sustinui opprobrium; operuit confusio faciem meam.
бо я ради Тебе знева́гу ношу́, га́ньба покрила обличчя моє!
8 Extraneus factus sum fratribus meis, et peregrinus filiis matris meæ.
Для братів своїх став я відчу́жений, і чужи́й для синів своєї матері,
9 Quoniam zelus domus tuæ comedit me, et opprobria exprobrantium tibi ceciderunt super me.
бо ре́вність до дому Твойо́го з'їдає мене, і знева́ги Твоїх зневажа́льників спада́ють на мене,
10 Et operui in jejunio animam meam, et factum est in opprobrium mihi.
і по́стом я ви́плакав душу свою, а це сталось мені на знева́гу.
11 Et posui vestimentum meum cilicium; et factus sum illis in parabolam.
За одежу надів я вере́ту, — і за при́казку став я для них:
12 Adversum me loquebantur qui sedebant in porta, et in me psallebant qui bibebant vinum.
про мене бала́кають ті, хто в брамі сидить, і пісні тих, хто п'янке́ попива́є.
13 Ego vero orationem meam ad te, Domine; tempus beneplaciti, Deus. In multitudine misericordiæ tuæ, exaudi me in veritate salutis tuæ.
А я — молитва моя до Тебе, Господи, в часі Твоєї зичли́вости; в многоті́ милосердя Твойо́го подай мені відповідь про певність спасі́ння Твого,
14 Eripe me de luto, ut non infigar; libera me ab iis qui oderunt me, et de profundis aquarum.
визволь з болота мене, щоб я не втопи́вся, щоб я урято́ваний був від своїх ненави́сників та від глибо́кости вод!
15 Non me demergat tempestas aquæ, neque absorbeat me profundum, neque urgeat super me puteus os suum.
Хай мене не заллє́ водяна́ течія́, і хай глибі́нь мене не проковтне́, і нехай своїх уст не замкне́ надо мною безо́дня!
16 Exaudi me, Domine, quoniam benigna est misericordia tua; secundum multitudinem miserationum tuarum respice in me.
Обізви́ся до мене, о Господи, в міру доброї ласки Своєї, в міру вели́кости Свого милосердя зверни́ся до мене,
17 Et ne avertas faciem tuam a puero tuo; quoniam tribulor, velociter exaudi me.
і обличчя Свого не ховай від Свого раба, бо ті́сно мені, — озви́ся ж неба́ром до мене,
18 Intende animæ meæ, et libera eam; propter inimicos meos, eripe me.
наблизи́сь до моєї душі, порятуй же її, ради моїх ворогів відкупи́ Ти мене!
19 Tu scis improperium meum, et confusionem meam, et reverentiam meam;
Ти знаєш нару́гу мою, і мій сором та га́ньбу мою, — перед Тобою всі мої вороги!
20 in conspectu tuo sunt omnes qui tribulant me. Improperium exspectavit cor meum et miseriam: et sustinui qui simul contristaretur, et non fuit; et qui consolaretur, et non inveni.
Моє серце злама́ла нару́га, і невиго́йний мій сором: я чекав співчуття́ — та немає його, і потіши́телів — та не знайшов!
21 Et dederunt in escam meam fel, et in siti mea potaverunt me aceto.
І жо́вчі покла́ли у мій хліб поті́шення, а в спра́зі моїй оцтом мене напува́ли.
22 Fiat mensa eorum coram ipsis in laqueum, et in retributiones, et in scandalum.
Бодай па́сткою стала їм їхня трапе́за, а їхні у́чти — тене́тами,
23 Obscurentur oculi eorum, ne videant, et dorsum eorum semper incurva.
бодай їхні очі поте́мніли, щоб їм не бачити, а їхні клу́би хай за́вжди хитаються!
24 Effunde super eos iram tuam, et furor iræ tuæ comprehendat eos.
Вилий на них Свою ре́вність, а по́лум'я гніву Твого нехай їх доганяє!
25 Fiat habitatio eorum deserta, et in tabernaculis eorum non sit qui inhabitet.
Нехай їхнє село́ опусто́шене буде, хай ме́шканця в їхніх наме́тах не буде!
26 Quoniam quem tu percussisti persecuti sunt, et super dolorem vulnerum meorum addiderunt.
Бо кого Ти був збив, — вони ще́ переслідують, і побі́льшують му́ки ране́ним Тобою.
27 Appone iniquitatem super iniquitatem eorum, et non intrent in justitiam tuam.
Додай же гріха на їхній гріх, щоб вони не ввійшли в справедливість Твою,
28 Deleantur de libro viventium, et cum justis non scribantur.
нехай скре́слені будуть із книги життя, і хай не будуть запи́сані з праведними!
29 Ego sum pauper et dolens; salus tua, Deus, suscepit me.
А я бідний та хворий, але, Боже, — спасі́ння Твоє мене чинить могу́тнім,
30 Laudabo nomen Dei cum cantico, et magnificabo eum in laude:
і я піснею буду хвалити Ім'я́ Боже, співом вдя́чним Його велича́тиму!
31 et placebit Deo super vitulum novellum, cornua producentem et ungulas.
І буде для Господа краща вона від вола́, від бика, що ро́ги він має, що копи́та роздво́єні має.
32 Videant pauperes, et lætentur; quærite Deum, et vivet anima vestra:
Побачать слухня́ні, — і бу́дуть раді́ти, хто ж Бога шукає — нехай оживе́ ваше серце,
33 quoniam exaudivit pauperes Dominus, et vinctos suos non despexit.
бо до вбогих Госпо́дь прислуха́ється, і в'язня́ми Своїми не гордує Він!
34 Laudent illum cæli et terra; mare, et omnia reptilia in eis.
Нехай хвалять Його небеса́ та земля, море й усе, що́ в них ру́хається,
35 Quoniam Deus salvam faciet Sion, et ædificabuntur civitates Juda, et inhabitabunt ibi, et hæreditate acquirent eam.
бо спасе́ Бог Сіо́на, і збудує для Юди міста́, — і заме́шкають там, і вспадку́ють його́,
36 Et semen servorum ejus possidebit eam; et qui diligunt nomen ejus habitabunt in ea.]
і наща́дки рабів Його пося́дуть його, й ті, хто любить Ім'я́ Його, жи́тимуть в нім!
