Psalmorum 137

1 Psalmus David, Jeremiæ. [Super flumina Babylonis illic sedimus et flevimus, cum recordaremur Sion.

Над рі́чками Вавило́нськими, — там ми сиділи та й плакали, коли зга́дували про Сіо́на!

2 In salicibus in medio ejus suspendimus organa nostra:

На ве́рбах у ньому повісили ми свої а́рфи,

3 quia illic interrogaverunt nos, qui captivos duxerunt nos, verba cantionum; et qui abduxerunt nos: Hymnum cantate nobis de canticis Sion.

спі́ву бо пісні від нас там жада́ли були́ понево́лювачі наші, а весе́лощів — наші мучи́телі: „Заспівайте но нам із Сіонських пісе́нь!“

4 Quomodo cantabimus canticum Domini in terra aliena?

Як же зможемо ми заспівати Господнюю пісню в землі чужинця́?

5 Si oblitus fuero tui, Jerusalem, oblivioni detur dextera mea.

Якщо́ я забу́ду за тебе, о Єрусалиме, — хай забуде за мене прави́ця моя!

6 Adhæreat lingua mea faucibus meis, si non meminero tui; si non proposuero Jerusalem in principio lætitiæ meæ.

Нехай мій язик до мого піднебі́ння прили́пне, якщо́ я не бу́ду тебе пам'ята́ти, якщо́ не поставлю я Єрусалима над радість найвищу свою́!.

7 Memor esto, Domine, filiorum Edom, in die Jerusalem: qui dicunt: Exinanite, exinanite usque ad fundamentum in ea.

Пам'ятай же, о Господи, едо́мським синам про день Єрусалиму, як кричали вони: „Руйнуйте, руйнуйте аж до підва́лин його́!“

8 Filia Babylonis misera! beatus qui retribuet tibi retributionem tuam quam retribuisti nobis.

Вавилонськая до́чко, що маєш і ти ограбо́вана бути, — блажен, хто заплатить тобі за твій чин, що ти нам заподі́яла!

9 Beatus qui tenebit, et allidet parvulos tuos ad petram.]

Блажен, хто ухо́пить та порозбиває об скелю і твої немовля́та!