Psalmorum 137

1 Psalmus David, Jeremiæ. [Super flumina Babylonis illic sedimus et flevimus, cum recordaremur Sion.

Біля річок Вавилона, там сиділи ми й плакали, згадуючи Сіон.

2 In salicibus in medio ejus suspendimus organa nostra:

На вербах посеред міста ми повісили наші арфи,

3 quia illic interrogaverunt nos, qui captivos duxerunt nos, verba cantionum; et qui abduxerunt nos: Hymnum cantate nobis de canticis Sion.

бо там поневолювачі наші просили від нас слів пісні й гнобителі наші [вимагали від нас] радості: «Заспівайте нам одну з пісень Сіону!»

4 Quomodo cantabimus canticum Domini in terra aliena?

Як можемо ми пісню Господню на землі чужій співати?

5 Si oblitus fuero tui, Jerusalem, oblivioni detur dextera mea.

Якщо я забуду тебе, Єрусалиме, нехай забуде правиця моя [рухи свої].

6 Adhæreat lingua mea faucibus meis, si non meminero tui; si non proposuero Jerusalem in principio lætitiæ meæ.

Нехай прилипне язик мій до піднебіння, якщо я не пам’ятатиму тебе, якщо я не піднесу Єрусалима як найвищу радість мою.

7 Memor esto, Domine, filiorum Edom, in die Jerusalem: qui dicunt: Exinanite, exinanite usque ad fundamentum in ea.

Нагадай, Господи, синам Едомовим день [захоплення] Єрусалима, коли вони говорили: «Руйнуйте, руйнуйте його до самих підвалин!»

8 Filia Babylonis misera! beatus qui retribuet tibi retributionem tuam quam retribuisti nobis.

Донько Вавилона, приречена на спустошення, блаженний той, хто віддасть тобі за те, що ти накоїла нам!

9 Beatus qui tenebit, et allidet parvulos tuos ad petram.]

Блаженний той, хто схопить і розіб’є об скелю твоїх немовлят!