Psalmorum 102
1 Oratio pauperis, cum anxius fuerit, et in conspectu Domini effuderit precem suam. [Domine, exaudi orationem meam, et clamor meus ad te veniat.
Молитва вбогого, коли він слабне та перед Господнім лицем виливає мову свою. Господи, ви́слухай молитву мою, і блага́ння моє нехай ді́йде до Тебе!
2 Non avertas faciem tuam a me: in quacumque die tribulor, inclina ad me aurem tuam; in quacumque die invocavero te, velociter exaudi me.
Не ховай від мене обличчя Свого́, в день недолі моєї — схили Своє ухо до ме́не, в день блага́ння озвися неба́вом до мене!
3 Quia defecerunt sicut fumus dies mei, et ossa mea sicut cremium aruerunt.
Бо минають, як дим, мої дні, а кості мої — немов ви́сохли в о́гнищі.
4 Percussus sum ut fœnum, et aruit cor meum, quia oblitus sum comedere panem meum.
Як трава та — поби́те та ви́сохло серце моє, так що я забував їсти хліб свій.
5 A voce gemitus mei adhæsit os meum carni meæ.
Від зо́йку стогна́ння мого прили́пли до тіла мого мої кості.
6 Similis factus sum pellicano solitudinis; factus sum sicut nycticorax in domicilio.
Уподо́бився я пелика́нові пустині, я став, як той пу́гач руїн!
7 Vigilavi, et factus sum sicut passer solitarius in tecto.
Я безсонний, і став, немов пташка само́тня на да́сі.
8 Tota die exprobrabant mihi inimici mei, et qui laudabant me adversum me jurabant:
Увесь день ображають мене вороги́ мої, ті, хто з мене кепку́є, заприсяглись проти мене!
9 quia cinerem tamquam panem manducabam, et potum meum cum fletu miscebam,
І по́піл я їм, немов хліб, а напо́ї свої із плаче́м перемі́шую, —
10 a facie iræ et indignationis tuæ: quia elevans allisisti me.
через гнів Твій та лютість Твою, бо підняв був мене Ти та й кинув мене́.
11 Dies mei sicut umbra declinaverunt, et ego sicut fœnum arui.
Мої дні — як похи́лена тінь, а я сохну, немов та трава!
12 Tu autem, Domine, in æternum permanes, et memoriale tuum in generationem et generationem.
А Ти, Господи, бу́деш повік пробува́ти, а пам'ять Твоя — з роду в рід.
13 Tu exsurgens misereberis Sion, quia tempus miserendi ejus, quia venit tempus:
Ти встанеш та змилуєшся над Сіо́ном, бо час учини́ти йому милосердя, бо прийшов речене́ць,
14 quoniam placuerunt servis tuis lapides ejus, et terræ ejus miserebuntur.
бо раби Твої покоха́ли й камі́ння його́, і порох його полюбили!
15 Et timebunt gentes nomen tuum, Domine, et omnes reges terræ gloriam tuam:
І будуть боятись наро́ди Господнього Йме́ння, а всі зе́мні царі — слави Твоєї.
16 quia ædificavit Dominus Sion, et videbitur in gloria sua.
Бо Господь побудує Сіона, поя́виться в славі Своїй.
17 Respexit in orationem humilium et non sprevit precem eorum.
До молитви забутих зве́рнеться Він, і моли́тви їхньої не осоро́мить.
18 Scribantur hæc in generatione altera, et populus qui creabitur laudabit Dominum.
Запишеться це поколі́нню майбу́тньому, і наро́д, який ство́рений буде, хвали́тиме Господа,
19 Quia prospexit de excelso sancto suo; Dominus de cælo in terram aspexit:
бо споглянув Він із високо́сти святої Своєї, Господь зо́рив на землю з небе́с,
20 ut audiret gemitus compeditorum; ut solveret filios interemptorum:
щоб почути зідха́ння ув'я́зненого, щоб на смерть прироко́ваних ви́зволити,
21 ut annuntient in Sion nomen Domini, et laudem ejus in Jerusalem:
щоб розповіда́ти про Йме́ння Господнє в Сіоні, а в Єрусалимі — про славу Його,
22 in conveniendo populos in unum, et reges, ut serviant Domino.
коли ра́зом зберу́ться наро́ди й держа́ви служи́ти Господе́ві.
23 Respondit ei in via virtutis suæ: Paucitatem dierum meorum nuntia mihi:
Мою силу в дорозі Він ви́снажив, дні мої скороти́в.
24 ne revoces me in dimidio dierum meorum, in generationem et generationem anni tui.
Я кажу́: „Боже мій, — не бери Ти мене в половині днів моїх! Твої ро́ки — на вічні віки.
25 Initio tu, Domine, terram fundasti, et opera manuum tuarum sunt cæli.
Колись землю Ти був закла́в, а небо — то чин Твоїх рук, —
26 Ipsi peribunt, tu autem permanes; et omnes sicut vestimentum veterascent. Et sicut opertorium mutabis eos, et mutabuntur;
позникають вони, а Ти бу́деш стояти. І всі вони, як оде́жа, загинуть, Ти їх зміниш, немов те вбрання́, — і мину́ться вони.
27 tu autem idem ipse es, et anni tui non deficient.
Ти ж — Той Самий, а роки Твої не закі́нчаться!
28 Filii servorum tuorum habitabunt, et semen eorum in sæculum dirigetur.]
Сини Твоїх рабів будуть жити, а їхнє насіння стоя́тиме міцно перед обличчям Твоїм!“
