Job 30
1 [Nunc autem derident me juniores tempore, quorum non dignabar patres ponere cum canibus gregis mei:
А тепер насміхаються з мене молодші від мене літами, ті, що їхніх батьків я бриди́вся б покласти із псами отари моєї.
2 quorum virtus manuum mihi erat pro nihilo, et vita ipsa putabantur indigni:
Та й сила рук їхніх для чого бува́ла мені? Повня сил їх мину́лась!
3 egestate et fame steriles, qui rodebant in solitudine, squallentes calamitate et miseria.
Само́тні були в недоста́тку та голоді, ссали вони суху землю, зруйновану та опустілу!
4 Et mandebant herbas, et arborum cortices, et radix juniperorum erat cibus eorum:
рвали вони лободу́ на кущах, ялівце́ве ж коріння було їхнім хлібом.
5 qui de convallibus ista rapientes, cum singula reperissent, ad ea cum clamore currebant.
Вони були ви́гнані з-поміж людей, кричали на них, немов на злоді́їв,
6 In desertis habitabant torrentium, et in cavernis terræ, vel super glaream:
так що вони пробува́ли в яру́гах долин, по я́мах під земних та скелях,
7 qui inter hujuscemodi lætabantur, et esse sub sentibus delicias computabant:
ревіли вони між кущами, збирались під те́рням, —
8 filii stultorum et ignobilium, et in terra penitus non parentes.
сини нерозумного й діти неславного, вони були ви́гнані з кра́ю!
9 Nunc in eorum canticum versus sum, et factus sum eis in proverbium.
А тепер я став піснею їм, і зробився для них погово́ром.
10 Abominantur me, et longe fugiunt a me, et faciem meam conspuere non verentur.
Вони обриди́ли мене, віддали́лись від мене, і від мойого обличчя не стримали сли́ни,
11 Pharetram enim suam aperuit, et afflixit me, et frenum posuit in os meum.
бо Він розв'яза́в мого пояса й мучить мене, то й вони ось вузде́чку із себе відкинули перед обличчям моїм.
12 Ad dexteram orientis calamitates meæ illico surrexerunt: pedes meos subverterunt, et oppresserunt quasi fluctibus semitis suis.
По прави́ці встають жовтодзю́бі, но́ги мені підставляють, і то́пчуть на мене дороги нещастя свого.
13 Dissipaverunt itinera mea; insidiati sunt mihi, et prævaluerunt: et non fuit qui ferret auxilium.
Пори́ли вони мою сте́жку, хо́чуть мати ко́ристь із мойого життя, немає кому їх затримати, —
14 Quasi rupto muro, et aperta janua, irruerunt super me, et ad meas miserias devoluti sunt.
немов через ви́лім широкий прихо́дять, валяються попід румо́вищем.
15 Redactus sum in nihilum: abstulisti quasi ventus desiderium meum, et velut nubes pertransiit salus mea.
Оберну́лось страхіття на мене, моя слава проне́слась, як вітер, і, як хмара, мину́лося щастя моє.
16 Nunc autem in memetipso marcescit anima mea, et possident me dies afflictionis.
А тепер розливається в мене душа моя, хапають мене дні нещастя!
17 Nocte os meum perforatur doloribus, et qui me comedunt, non dormiunt.
Вночі мої кості від мене віддо́вбуються, а жи́ли мої не вспоко́юються.
18 In multitudine eorum consumitur vestimentum meum, et quasi capito tunicæ succinxerunt me.
З великої Божої сили зміни́лося тіло моє, і неду́га мене опері́зує, мов той хіто́н.
19 Comparatus sum luto, et assimilatus sum favillæ et cineri.
Він укинув мене до болота, і став я подібний до по́роху й по́пелу.
20 Clamo ad te, et non exaudis me: sto, et non respicis me.
Я кли́чу до Тебе, та Ти мені відповіді не даєш, я перед Тобою стою́, Ти ж на мене лише придивля́єшся.
21 Mutatus es mihi in crudelem, et in duritia manus tuæ adversaris mihi.
Ти зміни́вся мені на жорстокого, мене Ти женеш силою Своєї руки.
22 Elevasti me, et quasi super ventum ponens; elisisti me valide.
На вітер підняв Ти мене, на нього мене посадив, і робиш, щоб я розтопи́всь на спусто́шення!
23 Scio quia morti trades me, ubi constituta est domus omni viventi.
Знаю я: Ти до смерти прова́диш мене, і до дому зібра́ння, яко́го призна́чив для всього живого.
24 Verumtamen non ad consumptionem eorum emittis manum tuam: et si corruerint, ipse salvabis.
Хіба не простяга́є руки́ потопе́льник, чи він у нещасті своїм не кричить?
25 Flebam quondam super eo qui afflictus erat, et compatiebatur anima mea pauperi.
Чи ж не плакав я за бідаре́м? Чи за вбогим душа моя не сумувала?
26 Expectabam bona, et venerunt mihi mala: præstolabar lucem, et eruperunt tenebræ.
Бо чекав я добра́, але лихо прийшло, сподівався я світла, та темно́та прийшла.
27 Interiora mea efferbuerunt absque ulla requie: prævenerunt me dies afflictionis.
Киплять мої ну́трощі й не замовка́ють, зустріли мене дні нещастя,
28 Mœrens incedebam sine furore; consurgens, in turba clamabam.
ходжу́ почорнілий без сонця, на зборі встаю та кричу́.
29 Frater fui draconum, et socius struthionum.
Я став братом шака́лам, а струся́там — това́ришем,
30 Cutis mea denigrata est super me, et ossa mea aruerunt præ caumate.
моя шкіра зчорніла та й лу́питься з мене, від спеко́ти спали́лися кості мої.
31 Versa est in luctum cithara mea, et organum meum in vocem flentium.]
І стала жало́бою а́рфа моя, а сопі́лка моя — зойком плачли́вим.
