Corinthios Ii 1

1 Paulus, Apostolus Jesu Christi per voluntatem Dei, et Timotheus frater, ecclesiæ Dei, quæ est Corinthi cum omnibus sanctis, qui sunt in universa Achaia.

Павло, з волі Божої апостол Христа Ісуса, і брат Тимофій. Церкві Божій в Коринфі та всім святим по всій Ахаї.

2 Gratia vobis, et pax a Deo Patre nostro, et Domino Jesu Christo.

Благодать вам і мир від Бога, Отця нашого, і від Господа Ісуса Христа.

3 Benedictus Deus et Pater Domini nostri Jesu Christi, Pater misericordiarum, et Deus totius consolationis,

Благословенний Бог і Отець нашого Господа Ісуса Христа, Отець милосердя та Бог усякої втіхи,

4 qui consolatur nos in omni tribulatione nostra: ut possimus et ipsi consolari eos qui in omni pressura sunt, per exhortationem, qua exhortamur et ipsi a Deo.

Який втішає нас у всіх наших труднощах, щоб ми могли втішати тих, хто перебуває в різних труднощах, тією втіхою, яку ми самі отримуємо від Бога.

5 Quoniam sicut abundant passiones Christi in nobis: ita et per Christum abundat consolatio nostra.

Бо як зростає в нас страждання Христа, так через Христа зростає і наша втіха.

6 Sive autem tribulamur pro vestra exhortatione et salute, sive consolamur pro vestra consolatione, sive exhortamur pro vestra exhortatione et salute, quæ operatur tolerantiam earumdem passionum, quas et nos patimur:

Якщо ми зносимо труднощі, то це заради вашої втіхи та спасіння. Якщо нас втішають, то це для вашої втіхи, яка дає силу зносити ті ж страждання, які зносимо й ми.

7 ut spes nostra firma sit pro vobis: scientes quod sicut socii passionum estis, sic eritis et consolationis.

Наша надія щодо вас міцна, бо знаємо: якщо ви разом з нами страждаєте, то разом з нами отримаєте й втіху.

8 Non enim volumus ignorare vos, fratres, de tribulatione nostra, quæ facta est in Asia, quoniam supra modum gravati sumus supra virtutem, ita ut tæderet nos etiam vivere.

Брати, ми не хочемо, щоб ви не знали про біду, яка трапилася з нами в Азії, адже ми були обтяжені над міру й над силу, так що й не сподівалися вижити.

9 Sed ipsi in nobismetipsis responsum mortis habuimus, ut non simus fidentes in nobis, sed in Deo, qui suscitat mortuos:

Здавалося, ми отримали вирок смерті, щоб покладались не на себе, а на Бога, Який воскрешає мертвих.

10 qui de tantis periculis nos eripuit, et eruit: in quem speramus quoniam et adhuc eripiet,

Він врятував нас від великої [загрози] смерті та ще рятуватиме. На Нього покладаємо надію, що Він рятуватиме нас і надалі,

11 adjuvantibus et vobis in oratione pro nobis: ut ex multorum personis, ejus quæ in nobis est donationis, per multos gratiæ agantur pro nobis.

за сприяння вашої молитви за нас. Тоді багато хто дякуватиме [Богові] за дар, [отриманий] нами через молитви багатьох.

12 Nam gloria nostra hæc est: testimonium conscientiæ nostræ, quod in simplicitate cordis et sinceritate Dei, et non in sapientia carnali, sed in gratia Dei, conversati sumus in hoc mundo: abundantius autem ad vos.

Бо нашою похвалою є свідчення нашого сумління, що у світі ми поводилися – особливо з вами – з простотою та чесністю від Бога й [керувалися] не людською мудрістю, а Божою благодаттю.

13 Non enim alia scribimus vobis, quam quæ legistis, et cognovistis. Spero autem quod usque in finem cognoscetis,

Адже ми не пишемо вам чогось іншого, крім того, що ви читаєте або [вже] розумієте. Але я сподіваюся, що ви повністю зрозумієте,

14 sicut et cognovistis nos ex parte, quod gloria vestra sumus, sicut et vos nostra, in die Domini nostri Jesu Christi.

– як частково зрозуміли нас, – що ми ваша похвала, так само, як і ви будете нашою в День нашого Господа Ісуса.

15 Et hac confidentia volui prius venire ad vos, ut secundum gratiam haberetis:

Із цією впевненістю я хотів спершу прийти до вас, щоб ви вдруге мали благодать.

16 et per vos transire in Macedoniam, et iterum a Macedonia venire ad vos, et a vobis deduci in Judæam.

Бо я збирався відвідати вас по дорозі в Македонію, а повертаючись звідти, зупинитись у вас ще раз. І тоді ви відправили б мене до Юдеї.

17 Cum ergo hoc voluissem, numquid levitate usus sum? aut quæ cogito, secundum carnem cogito, ut sit apud me Est et Non?

Тож, маючи такий намір, хіба я вчинив легковажно? Хіба я вирішую щось за [покликом] тіла, щоб у мене було і «так, так», і «ні, ні»?

18 Fidelis autem Deus, quia sermo noster, qui fuit apud vos, non est in illo Est et Non.

Але вірний Бог, що наше слово до вас не є і «так», і «ні».

19 Dei enim Filius Jesus Christus, qui in vobis per nos prædicatus est, per me, et Silvanum, et Timotheum, non fuit Est et Non, sed Est in illo fuit.

Адже Божий Син, Ісус Христос, Якого ми – я, Силуан і Тимофій – проповідували поміж вами, не був «так» і «ні», але в Ньому було «так».

20 Quotquot enim promissiones Dei sunt, in illo Est: ideo et per ipsum Amen Deo ad gloriam nostram.

І хоч би скільки було Божих обітниць, у Ньому [всі] «так». Тому через Нього ми й [кажемо] на славу Бога: «Амінь».

21 Qui autem confirmat nos vobiscum in Christo, et qui unxit nos Deus:

Той, Хто зміцнює нас разом із вами в Христі та помазує нас, – Бог,

22 qui et signavit nos, et dedit pignus Spiritus in cordibus nostris.

Який також поставив на нас печать і дав завдаток Духа в наші серця.

23 Ego autem testem Deum invoco in animam meam, quod parcens vobis, non veni ultra Corinthum:

Я закликаю Бога у свідки моєї душі: я не приходив у Коринф, щоб вберегти вас.

24 non quia dominamur fidei vestæ, sed adjutores sumus gaudii vestri: nam fide statis.

Це не означає, що ми пануємо над вашою вірою, але ми працюємо разом із вами для вашої радості, бо ви стоїте у вірі.