욥기 30
1 그러나 이제는 나보다 젊은 자들이 나를 기롱하는구나 그들의 아비들은 나의 보기에 나의 양떼 지키는 개 중에도 둘만하지 못한 자니라
А тепер насміхаються з мене молодші від мене літами, ті, що їхніх батьків я бриди́вся б покласти із псами отари моєї.
2 그들은 장년의 기력이 쇠한 자니 그 손의 힘이 내게 무엇이 유익하랴
Та й сила рук їхніх для чого бува́ла мені? Повня сил їх мину́лась!
3 그들은 곧 궁핍과 기근으로 파리하매 캄캄하고 거친 들에서 마른 흙을 씹으며
Само́тні були в недоста́тку та голоді, ссали вони суху землю, зруйновану та опустілу!
4 떨기나무 가운데서 짠 나물도 꺾으며 대싸리 뿌리로 식물을 삼느니라
рвали вони лободу́ на кущах, ялівце́ве ж коріння було їхнім хлібом.
5 무리는 도적을 외침 같이 그들에게 소리지름으로 그들은 사람 가운데서 쫓겨나서
Вони були ви́гнані з-поміж людей, кричали на них, немов на злоді́їв,
6 침침한 골짜기와 구덩이와 바위 구멍에서 살며
так що вони пробува́ли в яру́гах долин, по я́мах під земних та скелях,
7 떨기나무 가운데서 나귀처럼 부르짖으며 가시나무 아래 모여 있느니라
ревіли вони між кущами, збирались під те́рням, —
8 그들은 본래 미련한 자의 자식이요 비천한 자의 자식으로서 고토에서 쫓겨난 자니라
сини нерозумного й діти неславного, вони були ви́гнані з кра́ю!
9 이제는 내가 그들의 노래가 되며 그들의 조롱거리가 되었고
А тепер я став піснею їм, і зробився для них погово́ром.
10 그들은 나를 미워하여 멀리하고 내 얼굴에 침 뱉기를 주저하지 아니하나니
Вони обриди́ли мене, віддали́лись від мене, і від мойого обличчя не стримали сли́ни,
11 이는 하나님이 내 줄을 늘어지게 하시고 나를 곤고케 하시매 무리가 내 앞에서 굴레를 벗었음이니라
бо Він розв'яза́в мого пояса й мучить мене, то й вони ось вузде́чку із себе відкинули перед обличчям моїм.
12 그 낮은 무리가 내 우편에서 일어나 내 발을 밀뜨리고 나를 대적하여 멸망시킬 길을 쌓으며
По прави́ці встають жовтодзю́бі, но́ги мені підставляють, і то́пчуть на мене дороги нещастя свого.
13 도울 자 없는 그들이 내 길을 헐고 내 재앙을 재촉하는구나
Пори́ли вони мою сте́жку, хо́чуть мати ко́ристь із мойого життя, немає кому їх затримати, —
14 성을 크게 파괴하고 그 파괴한 가운데로 몰려 들어 오는것 같이 그들이 내게로 달려드니
немов через ви́лім широкий прихо́дять, валяються попід румо́вищем.
15 놀람이 내게 임하는구나 그들이 내 영광을 바람 같이 모니 내 복록이 구름 같이 지나갔구나
Оберну́лось страхіття на мене, моя слава проне́слась, як вітер, і, як хмара, мину́лося щастя моє.
16 이제는 내 마음이 내 속에서 녹으니 환난날이 나를 잡음이라
А тепер розливається в мене душа моя, хапають мене дні нещастя!
17 밤이 되면 내 뼈가 쑤시니 나의 몸에 아픔이 쉬지 아니하는구나
Вночі мої кості від мене віддо́вбуються, а жи́ли мої не вспоко́юються.
18 하나님의 큰 능력으로 하여 옷이 추하여져서 옷깃처럼 내몸에 붙었구나
З великої Божої сили зміни́лося тіло моє, і неду́га мене опері́зує, мов той хіто́н.
19 하나님이 나를 진흙 가운데 던지셨고 나로 티끌과 재 같게 하셨구나
Він укинув мене до болота, і став я подібний до по́роху й по́пелу.
20 내가 주께 부르짖으오나 주께서 대답지 아니하시오며 내가 섰사오나 주께서 굽어보시기만 하시나이다
Я кли́чу до Тебе, та Ти мені відповіді не даєш, я перед Тобою стою́, Ти ж на мене лише придивля́єшся.
21 주께서 돌이켜 내게 잔혹히 하시고 완력으로 나를 핍박하시오며
Ти зміни́вся мені на жорстокого, мене Ти женеш силою Своєї руки.
22 나를 바람 위에 들어 얹어 불려가게 하시며 대풍 중에 소멸케 하시나이다
На вітер підняв Ти мене, на нього мене посадив, і робиш, щоб я розтопи́всь на спусто́шення!
23 내가 아나이다 주께서 나를 죽게 하사 모든 생물을 위하여 정한 집으로 끌어 가시리이다
Знаю я: Ти до смерти прова́диш мене, і до дому зібра́ння, яко́го призна́чив для всього живого.
24 그러나 사람이 넘어질 때에 어찌 손을 펴지 아니하며 재앙을 당할 때에 어찌 도움을 부르짖지 아니하겠는가
Хіба не простяга́є руки́ потопе́льник, чи він у нещасті своїм не кричить?
25 고생의 날 보내는 자를 위하여 내가 울지 아니하였는가 빈궁한 자를 위하여 내 마음에 근심하지 아니하였는가
Чи ж не плакав я за бідаре́м? Чи за вбогим душа моя не сумувала?
26 내가 복을 바랐더니 화가 왔고 광명을 기다렸더니 흑암이 왔구나
Бо чекав я добра́, але лихо прийшло, сподівався я світла, та темно́та прийшла.
27 내 마음이 어지러워서 쉬지 못하는구나 환난 날이 내게 임하였구나
Киплять мої ну́трощі й не замовка́ють, зустріли мене дні нещастя,
28 나는 햇볕에 쬐지 않고 검어진 살을 가지고 걸으며 공회 중에 서서 도움을 부르짖고 있느니라
ходжу́ почорнілий без сонця, на зборі встаю та кричу́.
29 나는 이리의 형제요 타조의 벗이로구나
Я став братом шака́лам, а струся́там — това́ришем,
30 내 가죽은 검어져서 떨어졌고 내 뼈는 열기로 하여 탔구나
моя шкіра зчорніла та й лу́питься з мене, від спеко́ти спали́лися кості мої.
31 내 수금은 애곡성이 되고 내 피리는 애통성이 되었구나
І стала жало́бою а́рфа моя, а сопі́лка моя — зойком плачли́вим.
