1 Corinzi 13
1 Quand’io parlassi le lingue degli uomini e degli angeli, se non ho carità, divento un rame risonante o uno squillante cembalo.
Коли я говорю́ мовами лю́дськими й а́нгольськими, та любови не маю, — то став я як мідь та дзвінка́ або бу́бон гудя́чий!
2 E quando avessi il dono di profezia e conoscessi tutti i misteri e tutta la scienza, e avessi tutta la fede in modo da trasportare i monti, se non ho carità, non son nulla.
І коли маю дара пророкува́ти, і знаю всі таємни́ці й усе знання́, і коли маю всю віру, щоб навіть гори переставля́ти, та любови не маю, — то я ніщо!
3 E quando distribuissi tutte le mie facoltà per nutrire i poveri, e quando dessi il mio corpo ad essere arso, se non ho carità, ciò niente mi giova.
І коли я роздам усі маєтки свої, і коли я відда́м своє тіло на спа́лення, та любови не маю, — то пожитку не матиму жа́дного!
4 La carità è paziente, è benigna; la carità non invidia; la carità non si vanta, non si gonfia,
Любов довготе́рпить, любов милосе́рдствує, не за́здрить, любов не величається, не надима́ється,
5 non si comporta in modo sconveniente, non cerca il proprio interesse, non s’inasprisce, non sospetta il male,
не пово́диться нечемно, не шукає тільки свого, не рветься до гніву, не ду́має лихо́го,
6 non gode dell’ingiustizia, ma gioisce con la verità;
не радіє з неправди, але тішиться правдою,
7 soffre ogni cosa, crede ogni cosa, spera ogni cosa, sopporta ogni cosa.
усе зно́сить, вірить у все, сподіва́ється всього, усе те́рпить!
8 La carità non verrà mai meno. Quanto alle profezie, esse verranno abolite; quanto alle lingue, esse cesseranno; quanto alla conoscenza, essa verrà abolita;
Ніко́ли любов не перестає! Хоч пророцтва й існують, — та припи́няться, хоч мови існують, — замо́вкнуть, хоч існує знання́, — та скасу́ється.
9 poiché noi conosciamo in parte, e in parte profetizziamo;
Бо ми знаємо части́нно, і пророкуємо частинно;
10 ma quando la perfezione sarà venuta, quello che è solo in parte, sarà abolito.
коли ж досконале настане, тоді зупиниться те, що частинне.
11 Quand’ero fanciullo, parlavo da fanciullo, pensavo da fanciullo, ragionavo da fanciullo; ma quando son diventato uomo, ho smesso le cose da fanciullo.
Коли я дити́ною був, то я говорив, як дити́на, як дити́на я ду́мав, розумів, як дитина. Коли ж мужем я став, то відкинув дитя́че.
12 Poiché ora vediamo come in uno specchio, in modo oscuro; ma allora vedremo faccia a faccia; ora conosco in parte; ma allora conoscerò appieno, come anche sono stato appieno conosciuto.
Отож, тепер бачимо ми ніби у дзе́ркалі, у за́гадці, але по́тім — обличчям в обличчя; тепер розумію частинно, а по́тім пізна́ю, як і пі́знаний я.
13 Or dunque queste tre cose durano: fede, speranza, carità; ma la più grande di esse è la carità.
А тепер залиша́ються віра, надія, любов, — оці три. А найбільша між ними — любов!
